Читаем Пригоди бравого вояки Швейка полностью

- У нас тепер в стосунках між штабом і фронтом чим далі, тим менше вживається шифр, і в цьому здебільшого винні наші польові телефони. Вони не точні і невиразно передають, особливо під час артилерійського вогню, поодинокі звуки. Ви попросту нічого не чуєте, і це викликає зайвий хаос. - Він замовк.

- На фронті немає нічого гіршого, як сум’яття, панове, - додав він пророчим тоном і знову замовк.

- За хвилю, - сказав він, дивлячись крізь вікно, - ми в Рабі, meine Herren! Солдати дістануть тут по 150 грамів угорської ковбаси. Півгодини відпочинку.

Заґнер подивився на маршрут:

- В 4.12 від’їжджаємо, в 3.58 всі повинні бути у вагонах. Виходити ротами: одинадцята і так далі. Zugsweise, Direktion Verplegsmagazin № 6 1. Контроль при виданні продуктів покладається на кадета Біґлера.

____________________

1 Взводами. Напрям: склад № 6 (нім.).


Всі поглянули на кадета Біґлера, немов попереджуючи:

- Доведеться тобі, молокососе, витримати бій.

Але старанний кадет Біґлер витягнув уже з валізочки аркушик паперу, лінійку, розграфив папір, поділивши аркуш по маршових ротах, і почав розпитувати командирів рот, скільки у них людей.

Та жоден з них не знав цього напам’ять, вони могли подати Біґлеру потрібні цифри тільки згідно з неясними записками у своїх блокнотах.

Капітан Заґнер з розпачу почав читати злощасну книгу «Гріхи батьків», а коли поїзд зупинився на вокзалі в Рабі, він захлопнув книжечку і зауважив:

- А цей Людвіґ Ґанґгофер непогано пише.

Надпоручник Лукаш перший вилетів із штабного вагона і попрямував до Швейка.


* * *


Швейк і його друзі вже давно кинули грати в карти, а денщик надпоручника Лукаша Балоун так зголоднів, що почав бунтуватися проти військового начальства і ремствувати, йому, мовляв, добре відомо, як пани офіцери набивають собі кендюхи.

- Тепер гірше, ніж за панщини, - просторікував він. - Раніше в армії було не так. - Його дідусь, який живе в нього дома на ласкавому хлібі, розповідав, що під час війни 66-го року офіцери ділилися з солдатами і курками, і шматком хліба. Наріканням Балоуна не було кінця, аж нарешті Швейк визнав за потрібне похвалити військовий порядок у теперішній війні.

- Ти, видно, маєш якогось молодого дідуся, - сказав він чемно, коли приїхали до Рабу. - Твій дідусь пам’ятає лише війну в 66-му році, а ось дідусь мого знайомого, на прізвище Роновський, служив в Італії ще за панщини. Відслужив там 12 років і повернувся додому капралом. Але жодної роботи для нього не знайшлося, то його, цього дідуся, взяв його ж таки батько до себе на службу. І трапилося так, що поїхали вони на панщину викорчовувати пні, а один такий пень, як нам оповідав той дідусь, що служив у свого татуня, був такий здоровенний, що не можна було його й з місця зрушити. От дід і каже: «Залишім цю потвору тут, якого біса надриватися». А лісник почув це, давай кричати та ціпком розмахувати, мовляв, викорчувати пень і баста! Дідусь Роновського тільки і сказав йому: «Ти, смаркачу, я старий відставний вояка». За тиждень він дістав повістку і мусив знову відправитися до Італії на військову службу. Пробув дідусь там ще десять років, а додому писав, що він того лісника, коли повернеться, бацне по голові сокирою. Але, на щастя, той лісник раніше задер ноги.

Несподівано в дверях вагона з’явився надпоручник Лукаш.

- Швейку, ідіть-но сюди, - сказав він. - Облиште ці ідіотські патякання, а краще ходіть, поясните мені одну справу.

- Вже йду, мельдую послушно, пане оберлейтенанте.

Надпоручник Лукаш повів Швейка зі собою, дивлячись на нього якимось чудернацьким поглядом.

У надпоручника Лукаша під час доповіді капітана Заґнера, яка завершилася такою невдачею, проявився певний детективний хист: розв’язувати загадки, хоч у цьому випадку не треба було вдаватися до якихось спеціальних розумових комбінацій, бо за день до від’їзду Швейк йому доповів: «Пане оберлейтенанте, в батальйоні є якісь книжки для панів офіцерів. Я їх приніс з полкової канцелярії».

Тому, коли вони перейшли другу колію і зупинились біля погаслого паротяга, що чекав уже тиждень на якийсь поїзд з амуніцією, Лукаш з ходу запитав:

- Швейку, як це, власне, було тоді з тими книжками?

- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, це дуже довга історія, а ви завжди зволите хвилюватися, коли я докладно розповідаю. Пам’ятаєте, ви, подерши інструкцію про воєнну позику, хотіли мені дати потиличника за те, що я розповідав вам про одну книжку, де було написано, як раніше, в час війни, люди платили за вікна: за кожне вікно по 20 гелерів, і за кожну гуску стільки ж.

- Так ми з вами, Швейку, до кінця не дійдемо, - перервав Швейка надпоручник, продовжуючи допит, при якому він вирішив, що секретна суть цієї справи повинна безперечно залишитися в таємниці від Швейка, аби тому гультяєві і в носі не попахло, про що йдеться.

- Ви знаєте Ґанґгофера?

- А що він за цяця? - чемно запитав Швейк.

- Це німецький письменник, ви, бевзю, - відповів надпоручник Лукаш.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Ад
Ад

Анри Барбюс (1873–1935) — известный французский писатель, лауреат престижной французской литературной Гонкуровской премии.Роман «Ад», опубликованный в 1908 году, является его первым романом. Он до сих пор не был переведён на русский язык, хотя его перевели на многие языки.Выйдя в свет этот роман имел большой успех у читателей Франции, и до настоящего времени продолжает там регулярно переиздаваться.Роману более, чем сто лет, однако он включает в себя многие самые животрепещущие и злободневные человеческие проблемы, существующие и сейчас.В романе представлены все главные события и стороны человеческой жизни: рождение, смерть, любовь в её различных проявлениях, творчество, размышления научные и философские о сути жизни и мироздания, благородство и низость, слабости человеческие.Роман отличает предельный натурализм в описании многих эпизодов, прежде всего любовных.Главный герой считает, что вокруг человека — непостижимый безумный мир, полный противоречий на всех его уровнях: от самого простого житейского до возвышенного интеллектуального с размышлениями о вопросах мироздания.По его мнению, окружающий нас реальный мир есть мираж, галлюцинация. Человек в этом мире — Ничто. Это означает, что он должен быть сосредоточен только на самом себе, ибо всё существует только в нём самом.

Анри Барбюс

Классическая проза