Пригоди бравого вояки Швейка

Виявилося, що у вагоні, де містилася польова кухня одинадцятої маршової роти і де, наївшись донесхочу, попереджував Балоун, мали рацію, коли говорили, що у Сяноку буде вечеря і солдатам навіть видадуть хліб за всі голодні дні. Виявилось також, що, власне, в Сяноку знаходиться штаб «залізної бригади», до якої, згідно із своєю метрикою, належав батальйон дев’яносто першого полку. Беручи до уваги, що залізничний зв’язок із Львовом і далі на північ аж ген до Великих Мостів не був перерваний, залишалось незрозумілим, чому штаб східної дільниці фронту склав таку диспозицію, за якою «залізна бригада» концентрувала маршові батальйони за сто п’ятдесят кілометрів від лінії фронту, яка в той час проходила від міста Броди до ріки Буг і вздовж неї на північ аж до Сокаля.

Це надзвичайно цікаве стратегічне питання було розв’язане дуже простим способом, коли у Сяноку капітан Заґнер пішов до штабу бригади доповісти про прибуття маршового батальйону.

Черговим офіцером був ад’ютант бригади капітан Тайрле.

- Я дуже дивуюсь, - сказав капітан Тайрле, - що ви не отримали точних відомостей. Маршрут цілком певний. Про графік свого пересування ви повинні були, звичайно, сповістити заздалегідь. Всупереч диспозиції генерального штабу ваш батальйон прибув на два дні раніше.

Капітан Заґнер трохи зашарівся, але йому й на думку не спало повторити усі ті шифровані телеграми, які він діставав протягом усієї дороги.

- Ви мене дивуєте, - сказав ад’ютант Тайрле.

- Я гадаю, - встиг вимовити капітан Заґнер, - що всі ми, офіцери, між собою на «ти».

- Хай буде так, - сказав капітан Тайрле. - Скажи мені, ти кадровий чи штатський? Кадровий? Це інша музика… Тепер не розбереш. Туди проїхало вже стільки тих ідіотських лейтенантів запасу! Коли ми відступали від Ліманової і Красніка, всі ці «також лейтенанти» втрачали голови, ледь побачивши козачий патруль. Ми, в штабі, не дуже то любимо цих галапасів. Якийсь цивільний йолоп, витримавши «інтеліґентку», вступає до кадрового складу або ще штатським складе офіцерський іспит, і надалі залишаючись собі на цивільній службі, а на випадок війни з нього вийде не лейтенант, а засранець.

Капітан Тайрле сплюнув і дружньо поплескав капітана Заґнера по плечу:

- Ви тут затримаєтесь, мабуть, днів на два. Я вам все покажу. Ну й потанцюємо ж! Тут є гарненькі курвочки «Engelhuren»1, між ними і дочка одного генерала в минулому, жриця лесбійського кохання. Ми всі переодягнемося в жіночий одяг, тоді побачиш, які вона штучки викидає. На вигляд така сухоребра, що й на думку нічого не спаде. Але свою справу, колеґо, знає.

____________________

1 Янгольські шльондри (нім.).

Це, брате, така стерва! А зрештою, сам побачиш!

- Пардон! - зніяковіло вибачився він. - Знову мушу блювати. Це вже сьогодні втретє.

Щоб довести капітанові, як тут весело живеться, він, повернувшись, пояснив, що це наслідки вчорашнього бенкету, в якому брали участь і офіцери саперної частини.

З командиром цієї частини, який також був у чині капітана, Заґнер незабаром познайомився: до канцелярії саме влетів довгань в офіцерській формі з трьома золотими зірками і, немов запаморочений, не помічаючи присутності незнайомого капітана, фамільярно звернувся до Тайрле:

- Що поробляєш, свинтусе? Ну й дав ти вчора нашій графині.

Він вмостився у кріслі і, хльоскаючи себе стеком по литках, реготав на все горло.

- Коли згадаю, як ти наблював їй на живіт, не можу втриматися від сміху!

- Так, - прицмокнув від задоволення Тайрле, - вчора було дуже весело.

Тільки тепер він здогадався познайомити капітана Заґнера з новим офіцером. Вони вийшли з канцелярії штабу бригади надвір і попрямували до кав’ярні, в яку нещодавно терміново перетворилася колишня пивничка.

Коли вони проходили через канцелярію, капітан Тайрле взяв у командира саперної частини стек і вдарив ним по довгому столі, навколо якого за цією командою виструнчилося у фронт дванадцять військових писарів. Це були одягнені в парадну форму прихильники спокійної безпечної роботи в тилу армії, з гладкими черевами. Бажаючи показати себе перед Заґнером та іншим капітаном, капітан Тайрле звернувся до дванадцяти товстих апостолів «ухиляння від фронту» з такими словами:

- Не думайте собі, що я вас тримаю для відгодівлі. Свині. Менше жерти і пиячити - більше бігати. Зараз побачите ще один номер, - заявив Тайрле своїм супутникам.

Він знову вдарив стеком об стіл і спитав у дванадцятьох:

- Коли ви, підсвинки, луснете?

Всі дванадцятеро відповіли в один голос:

- Коли накажете, пане капітане!

Сміючись із власного ідіотизму, капітан Тайрле вийшов з канцелярії.

Коли вони втрьох сиділи вже в кав’ярні, Тайрле замовив пляшку горобинівки і наказав покликати вільних у цей момент дівчат. Виявилося, що ця кав’ярня, власне, не що інше, як дім розпусти. Жодна з дівчат не була вільна, і капітан Тайрле страшенно розсердився. Він брутально вилаяв у передпокою мадам та кричав:

- Хто зараз у панночки Еллі?

Довідавшись, що вона там з якимось поручником, він розходився ще більше.