Читаем Пригоди бравого вояки Швейка полностью

- Бачите, - сказав він, відкорковуючи пляшку, - ось вам безперечний доказ мого твердження. Я взяв цю пляшку перед від’їздом з офіцерської кухні. Це коньяк найкращої марки і його мали використати для цукрової глазурі на лінцські торти. Але йому долею було призначено, щоб я його вкрав, бо й і мені було призначено зробитися злодієм.

- А воно було б непогано, - відізвався Швейк, - коли б і нам було призначено зробитися вашими співучасниками, принаймні у мене таке передчуття.

І це визначення справді здійснилося. Пляшка переходила від уст до уст, незважаючи на протест фельдфебеля-рахівника Ванєка, який переконував, що коньяк треба справедливо поділити і пити з казанків, бо на одну пляшку припадає п’ятеро людей, тобто непарне число, і може легко статися, що хтось, безперечно, вип’є з пляшки на один ковток більше, ніж інші.

Швейк підтримав його:

- Це правда, і якщо пан Ванєк хоче мати парне число, хай вийде із товариства, аби не було жодних неприємностей і суперечок.

Отже, Ванєк відмовився від цього проекту і подав інший, великодушний: пити за таким порядком, щоб Юрайді припало ковтнути двічі. Але це викликало бурю протесту, бо Юрайда вже раз хильнув, покуштувавши коньяк, коли відкорковував пляшку.

Нарешті було прийнято проект волонтера: пити за алфавітом. Він обґрунтував свій проект тим, що прізвище людини це також певне визначення.

Пляшку доконав Ходоунський, як перший в алфавіті. Він загрозливо слідкував за Ванєком, який вираховував, що коли він останній, то матиме на один ковток більше. Це була груба математична помилка, бо в пляшці був 21 ковток1. Потім грали у «звичайний цвік» з трьох карт: виявилося, що волонтер при кожному рабуванні цитував окремі місця із святого писання. Рабуючи валета, він промовив:

- Господи, запиши мені цього валета і на цей рік. Да обкопаю я його і угною, да принесе він мені плоди земнії.


____________________

1 X(Ch) - одна з перших букв у чеському алфавіті. В (V) - одна з останніх.


Коли йому закинули, що він відважився тягнути навіть вісімку, він громовим голосом заволав:

- Або котра жінка, що має десять драхм, а згубить одну драхму, не світить світильника і не вимітає храму. Вона шукає її наполегливо, аж поки не знайде. А знайшовши, скликає друзів і сусідів, кажучи: радійте зі мною, бо я рабувала вісімку, а прикупила козирного короля з тузом: так давайте сюди ці карти. Ви всі програли.

Волонтерові Мареку, дійсно, йшла карта до рук. Тоді як інші били один одного козирями, Марек всі їхні козирі увесь час побивав найвищим козирем, так що його партнери один за одним програвали, а він брав ставку за ставкою, волаючи до переможених:

- І землетруси великії будуть в різних місцях, і голод, і чума, і чуда з неба великії.

Нарешті карти обридли, і вони кинули грати після того, як телефоніст Ходоунський програв свою платню на півроку вперед. Він був страшно пригнічений цим, а волонтер домагався від нього розписки в тому, що рахунковий фельдфебель Ванєк повинен видати платню Ходоунського йому, Мареку.

- Ти, Ходоунський, не бійся, - підбадьорював нещасного Швейк. - Якщо ти народився в щасливу годину, то поляжеш у першому ж бою і Марек лише підітреться твоєю розпискою. Підпиши.

Цей натяк зачепив Ходоунського за живе, і він сказав упевнено:

- Мене не вб’ють, бо я телефоніст, а телефоністи завжди знаходяться у бліндажі, а дроти натягають і шукають пошкодження завжди після бою.

Волонтер зазначив, що, навпаки, саме телефоністам завжди загрожує найбільша небезпека, бо ворожа артилерія уїдається головним чином на телефоністів. Жодний бліндаж не захищає телефоністів від небезпеки; якщо б вони навіть закопалися на десять метрів під землю, то ворожа артилерія і там їх знайде. Телефоністи буцімто тануть, як літом град під час дощу. Про це свідчить той факт, що коли він покидав Брук, там саме розпочали 28-й курс для телефоністів.

Ходоунський зажурено дивився перед себе. Він ледве не плакав. Це примусило Швейка сказати йому кілька втішних слів:

- Нічого сказати, здорово ти пошився у дурні.

Ходоунський ласкаво відповів:

- Киште, тітко!

Волонтер поглянув на букву «X» у своїх записках про історію батальйону… - Ходоунський, гм - Ходоунський. Ага, ось і він: «Телефоніст Ходоунський засипаний при вибуху міни. Він телефонує зі своєї могили до штабу: «Вмираю. Вітаю наш батальйон з перемогою».

- Цього з тебе вистачить? - спитав Швейк. - Чи, може, хочеш чимось доповнити? А пам’ятаєш того телефоніста з «Титаніка», який, коли вже пароплав ішов на дно, безперервно телефонував вниз до затопленої кухні, коли вже даватимуть обід?

- Я нічого не маю проти, - сказав волонтер. - Як хочете, передсмертні слова Ходоунського можна доповнити. Він на завершення вигукує у телефон: «Вітайте від мене нашу залізну бригаду!»


Marschiren marsch! 1

___________________

1 Кроком руш! (нім.).


Перейти на страницу:

Похожие книги

Ад
Ад

Анри Барбюс (1873–1935) — известный французский писатель, лауреат престижной французской литературной Гонкуровской премии.Роман «Ад», опубликованный в 1908 году, является его первым романом. Он до сих пор не был переведён на русский язык, хотя его перевели на многие языки.Выйдя в свет этот роман имел большой успех у читателей Франции, и до настоящего времени продолжает там регулярно переиздаваться.Роману более, чем сто лет, однако он включает в себя многие самые животрепещущие и злободневные человеческие проблемы, существующие и сейчас.В романе представлены все главные события и стороны человеческой жизни: рождение, смерть, любовь в её различных проявлениях, творчество, размышления научные и философские о сути жизни и мироздания, благородство и низость, слабости человеческие.Роман отличает предельный натурализм в описании многих эпизодов, прежде всего любовных.Главный герой считает, что вокруг человека — непостижимый безумный мир, полный противоречий на всех его уровнях: от самого простого житейского до возвышенного интеллектуального с размышлениями о вопросах мироздания.По его мнению, окружающий нас реальный мир есть мираж, галлюцинация. Человек в этом мире — Ничто. Это означает, что он должен быть сосредоточен только на самом себе, ибо всё существует только в нём самом.

Анри Барбюс

Классическая проза