Пригоди бравого вояки Швейка

- Слухайте, пане рахунковий, - звернувся він до Ванєка, - який чудовий розділ в історії батальйону присвячується вам. Ви вже, здається, один раз там фігурували, але це буде набагато краще і видатніше. - Волонтер почав читати патетичним голосом: - «Геройська смерть фельдфебеля-рахівника Ванєка. Здійснити відважний подвиг - висадити ворожий панцирний поїзд - зголосився також і фельдфебель-рахівник Ванєк, переодягнений, як і інші, в селянський одяг. Вибух його ошелешив, а коли він опритомнів, то побачив себе в оточенні ворогів, які негайно відправили його до штабу своєї дивізії. Дивлячись смерті просто у вічі, Ванєк відмовився давати будь-які відомості про розташування і сили нашої армії. Через те, що він був переодягнений, його засудили як шпигуна до повішення, але, враховуючи його високий чин, цю кару змінили розстрілом. Страта відбулася тут же, біля цвинтарного муру. Відважний фельдфебель-рахівник Ванєк попрохав, аби йому не зав’язували очей. На питання, чи має якесь бажання, відповів: «Передайте через парламентера моєму батальйонові моє останнє вітання, передайте: я вмираю, переконаний, що наш батальйон і далі буде йти шляхами перемог. А ще перекажіть панові капітанові Заґнерові, що згідно з останнім наказом по бригаді денна порція консервів збільшується на дві з половиною банки на одного солдата». Так помер наш фельдфебель-рахівник Ванєк, викликавши своїм останнім реченням панічний переполох у ворога, який думав, що, перешкоджаючи нам переходити через ріку, він відріже нас від бази постачання і тим заподіє нам швидку смерть від голоду, а разом з тим і деморалізацію у наших рядах. Про його спокій, з яким він дивився смерті у вічі, свідчить той факт, що Ванєк перед стратою грав з ворожими штабними офіцерами у дурня. «Мій виграш передайте російському Червоному Хресту», - сказав він, стоячи перед дулами гвинтівок. Це благородство і великодушність зворушили військових представників аж до сліз».

- Пробачте, пане Ванєку, - продовжував волонтер, - що я дозволив собі розпоряджатися вашими виграними грішми. Я спочатку думав цю суму віддати австрійському Червоному Хресту, але, зрештою, з позицій гуманності це не має значення, головне, аби гроші потрапили до якоїсь гуманної установи.

- Наш небіжчик, - сказав Швейк, - міг би віддати ці гроші «юшковій установі» міста Праги, але так, мабуть, навіть краще, бо пан міський голова на них купив би собі ліверної ковбаси на сніданок.

- Ну і що ж, крадуть усюди, - сказав телефоніст Ходоунський.

- Найбільше крадуть в Червоному Хресті, - із злістю сказав кухар Юрайда. - Я мав у Бруку знайомого кухаря, який варив у лазареті для сестер-жалібниць. То він мені розповідав, як завідуюча лазаретом і старші сестри відправляли додому цілі ящики малаги і шоколаду. Злодія робить завжди добра нагода. Це самовизначення людини. Кожна людина протягом нескінченного життя переживає численні метаморфози і раз в житті, в певний період своєї діяльності на цьому світі, мусить зробитися злодієм. Особисто я вже пережив один такий період…

Кухар-окультист Юрайда витягнув зі свого наплічника пляшку коньяку.