Читаем Пригоди бравого вояки Швейка полностью

- У такому разі, - спокійно сказав Швейк, - підемо до рапорту. Австрійський солдат повинен зносити ляпаси лише в певних випадках, але той твій пан перейшов усі межі, як говорив старий Євген Савойський: «Доци аж звідси». Тепер ти мусиш іти до рапорту, а якщо не підеш, то я тобі також наб’ю морду, аби ти знав, що таке дисципліна в армії. В Карлінських казармах був свого часу один лейтенант на прізвище Гауснер. Він мав денщика і теж лупив його по пиці та ще й ногами копав. Одного разу він цьому денщикові так набив пику, що той зовсім з цього отетерів і пішов до рапорту. А на рапорті все переплутав і заявив, нібито його били ногами. Ну, його пан довів, що він бреше, бо в той день він його не копав, а лише натер йому пику. І, безумовно, цього злощасного денщика за брехливу скаргу замкнули на три тижні.

- Але це справи не міняє, - продовжував Швейк. - Це зовсім так як нам завжди говорив медик Гоубічка. Він говорив, що однаково, кого різатимуть у моргу, чи людину, яка повісилася, чи людину, яка отруїлася. Я іду з тобою. Пара ляпанців на війні мають велике значення.

Кунерт до краю замакітрився і дозволив Швейкові завести себе до штабного вагона.

Поручник Дуб, вихилившись з вікна, верескнув:

- А вам, голото, чого тут треба?

- Тримай себе достойно, - напучував Швейк Кунерта, підштовхуючи його до вагона. В коридорі з’явився надпоручник Лукаш, а за ним капітан Заґнер.

Надпоручник Лукаш, який вже пережив стільки неприємностей через Швейка, дуже здивувався, бо обличчя Швейка втратило свою добродушність і не мало знайомого усім безтурботного виразу. Скоріше навпаки, воно виявляло, що сталися нові неприємні події.

- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, - сказав Швейк, - справа йде про рапорт.

- Тільки знову не дурій, Швейку, з мене вже досить.

- Прошу пробачити, - сказав Швейк, - я ординарець нашої роти, а ви, мельдую послушно, зволите бути командиром одинадцятої роти. Я знаю, що це, може, й дивно, але я знаю також, що пан лейтенант Дуб підлягає вам.

- Ви, Швейку, зовсім здуріли, - перебив його надпоручник Лукаш. - Ви п’яний і краще зробите, коли підете геть звідси! Розумієш ти, дурню, ідіоте.

- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, - сказав Швейк, підштовхуючи вперед Кунерта, - це зовсім так само, як одного разу в Празі випробовували захисні рами, щоб нікого не переїхало трамваєм. Для цього сам пан винахідник своїм життям пожертвував, а потім місто мусило платити його вдові відшкодування.

Капітан Заґнер, не знаючи, що сказати, притакував, хитаючи при цьому головою, а надпоручник Лукаш робив розпачливу міну.

- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, всі справи мусять розв’язуватися при рапорті, - невблаганно продовжував Швейк. - Ви ще в Бруку мені казали, пане оберлейтенанте, що коли я вже став ротним ординарцем, то в мене, крім наказів, є й інші обов’язки. Я, як ви казали, повинен інформувати про все, що діється в роті. На основі цього розпорядження, насмілююсь доповісти вам, пане оберлейтенанте, що пан лейтенант Дуб ані за цапову душу надавав по пиці своєму денщикові. Я про це, мельдую послушно, пане оберлейтенанте, можливо б, і не говорив, але коли вже пан лейтенант Дуб підлягає вам, то я вирішив, що я мушу про це рапортувати.

- Дивна справа, - сказав капітан Заґнер. - Чому ви, Швейку, весь час підштовхуєте до нас цього Кунерта?

- Мельдую послушно, пане батальйонний командире, все мусить іти шляхом рапорту. Він дурний, йому пан лейтенант Дуб натовк пику, а він сам не наважується іти до рапорту. Звольте, либонь, пане капітане, поглянути, як під ним жижки тремтять. Він ні живий ні мертвий, через те, що мусить іти до рапорту. Не будь мене, він би до цього рапорту, можливо, і взагалі не дістався б, як той Куделя з Битоухова, який під час дійсної служби доти збирався до рапорту, аж поки його не перевели у флот, де він дослужився до корнета, але на якомусь острові на Тихому океані його проголосили дезертиром. Потім він там оженився і мав навіть бесіду з мандрівником Гавласою, що ніяк не міг відрізнити його від туземців. Це взагалі дуже сумно, коли хтось мусить через якусь там пару ідіотських ляпанців іти до рапорту. Він узагалі не хотів сюди іти, казав, що не піде. Він стільки дістав тих ляпанців, що вже й не знає, про котрий з них йдеться. Він сам ніколи б не прийшов сюди і взагалі не хотів іти до рапорту. Він дозволить мастирити себе і надалі. Мельдую послушно, пане капітане, подивіться на нього. Він з переляку увесь обісрався, як та курка. Але з іншого боку, він повинен був негайно поскаржитися, бо дістав пару разів по зубах, але він не відважився, бо знав, що краще бути, як писав один поет, «скромною фіалкою». Адже він служить у пана лейтенанта Дуба.

Підштовхуючи Кунерта поперед себе, Швейк сказав йому:

- Та не тремти ж, як та осика.

Капітан Заґнер спитав Кунерта, як, власне, до цього дійшло.

Однак Кунерт, увесь трясучись, попрохав, аби про все запитали пана лейтенанта. Взагалі пан лейтенант Дуб по пиці його не бив. Іуда Кунерт, не перестаючи тремтіти, заявив навіть, що Швейк все вигадав.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Ад
Ад

Анри Барбюс (1873–1935) — известный французский писатель, лауреат престижной французской литературной Гонкуровской премии.Роман «Ад», опубликованный в 1908 году, является его первым романом. Он до сих пор не был переведён на русский язык, хотя его перевели на многие языки.Выйдя в свет этот роман имел большой успех у читателей Франции, и до настоящего времени продолжает там регулярно переиздаваться.Роману более, чем сто лет, однако он включает в себя многие самые животрепещущие и злободневные человеческие проблемы, существующие и сейчас.В романе представлены все главные события и стороны человеческой жизни: рождение, смерть, любовь в её различных проявлениях, творчество, размышления научные и философские о сути жизни и мироздания, благородство и низость, слабости человеческие.Роман отличает предельный натурализм в описании многих эпизодов, прежде всего любовных.Главный герой считает, что вокруг человека — непостижимый безумный мир, полный противоречий на всех его уровнях: от самого простого житейского до возвышенного интеллектуального с размышлениями о вопросах мироздания.По его мнению, окружающий нас реальный мир есть мираж, галлюцинация. Человек в этом мире — Ничто. Это означает, что он должен быть сосредоточен только на самом себе, ибо всё существует только в нём самом.

Анри Барбюс

Классическая проза