Читаем Пригоди бравого вояки Швейка полностью

Коли полонені вишикувалися перед майором Вольфом і усім його штабом, він спершу по-німецьки спитав, хто з них знає німецьку мову.

Швейк рішуче виступив уперед, виструнчився перед майором, козирнув і відрапортував, що знає німецьку.

Майор Вольф, явно зраділий, відразу ж запитав Швейка, чи він, бува, не інженер.

- Мельдую послушно, пане майоре, - відповів Швейк. - Я не інженер, але ординарець одинадцятої маршової роти австрійського дев’яносто першого полку. Я потрапив до вас у полон. Це сталося так, пане майоре…

- Що таке? - ревнув майор Вольф.

- Мельдую послушно, пане майоре, це сталося так…

- Ви чех, - горлав далі майор Вольф. - Ви переодягнулися в російську уніформу?

- Мельдую послушно, пане майоре, саме так і було. Я справді дуже радий, що ви, пане майоре, відразу зрозуміли мою ситуацію. Можливо, наші вже десь воюють, а я тут можу марно прокалатати усю війну. Дозвольте, пане майоре, ще раз по порядку все пояснити.

- Досить, - кинув майор Вольф, покликав двох солдатів і наказав негайно відправити цю людину на гауптвахту, а сам ще з одним офіцером, не кваплячись, пішов слідом за Швейком і, розмовляючи з офіцером, несамовито жестикулював. У кожному його реченні згадувалося щось про чеських собак. Другий офіцер відчував в його словах невимовну радість, бо ж, на думку майора, він своїм гострим оком виявив одну з тих пташок, про зрадницьку закордонну діяльність яких вже кілька місяців усім командирам військових частин розсилалися засекречені повідомлення. Було встановлено, що деякі втікачі з чеських полків, забуваючи про свою присягу, вступають у ряди російської армії, служать ворогові і виконують у нього шпіонські завдання.

Австрійське міністерство внутрішніх справ ще ходило навпомацки в питанні місцезнаходження якої-небудь бойової організації, утвореної з втікачів. Воно ще не знало нічого певного про революційні організації по той бік фронту, і лише в серпні на лінії Сокаль - Милятин - Бубново командири батальйонів дістали таємні циркуляри про те, що колишній австрійський професор Масарик утік за кордон, де тепер веде протиавстрійську пропаганду. Якийсь дурник у дивізії доповнив цей секретний документ таким наказом: «У випадку затримання - негайно припровадити його до штабу дивізії».

Майор Вольф у цю пору ще не мав ані найменшого поняття, що саме в Австрії готують утікачів, які пізніше, зустрічаючись в Києві і в інших місцях, на питання: «Що ти тут робиш?» - весело відповідали: «Я зрадив найяснішого цісаря».

З цих секретних документів він знав лише про існування таких утікачів-шпигунів. І ось один з них, якого зараз ведуть на гауптвахту, так легко потрапив до нього в пастку. Майор Вольф був до деякої міри кар’єрист і уявляв собі, як він дістане подяку і нагороду від вищих інстанцій за свою обережність, пильність і здібності.

Поки дійшли до гауптвахти, майор Вольф вже був переконаний, що питання, хто знає німецьку мову, він поставив навмисне, бо йому зараз же під час перегляду полонених саме цей суб’єкт видався підозрілим.

Офіцер, його супутник, похитував головою і говорив про необхідність повідомити про арешт командування гарнізону для дальшого розслідування і віддання затриманого під військовий суд вищої інстанції. Абсолютно не годиться допитувати затриманого на гауптвахті, а потім, після гауптвахти, вішати, як то собі уявляє пан майор. Він своє дістане, але законним шляхом, згідно з військовим судовим статутом. Докладний допит перед шибеницею дасть можливість виявити його зв’язки з іншими подібними негідниками. Хто знає, що ще при цьому випливе наверх.

Майор Вольф став раптом непоступливим, у ньому пробудилось приховуване досі нице звірство, і він уперто заявив, що повісить втікача-шпигуна зараз же після допиту на свій власний ризик. Зрештою, він може собі це дозволити, бо має впливові знайомства і йому, власне, все одно нічого за це не буде. Тут як на фронті. Коли б шпигуна зловили й викрили безпосередньо на полі бою, його б тут же допитали і негайно повісили. Ніхто б з ним не розводив ніяких церемоній. А зрештою, можливо, пан капітан знає, що у тилу кожен командир, починаючи від капітана і вище, має право вішати всіх підозрілих людей.

Майор Вольф, звичайно, трохи щось переплутав щодо повноважень військових чинів у справі вішання.

У Східній Галичині чим ближче до фронту, тим більше ці повноваження переходили до нижчих і нижчих чинів, і не раз траплялося, що якийсь капрал, начальник патруля, наказував повісити дванадцятирічного хлопчика, коли той у залишеному пограбованому селі, в зруйнованій хатині, варив картопляне лушпиння і це здалося капралові підозрілим.

Суперечка між капітаном і майором загострювалася.

- Ви не маєте на це права, - схвильовано кричав капітан. - Він буде повішений на підставі вироку військового суду.

- Буде повішений без вироку, - шипів майор Вольф.

Швейк, якого вели трохи попереду, чув цю цікаву розмову від початку до кінця і лише сказав своїм конвоїрам:

Перейти на страницу:

Похожие книги

Ад
Ад

Анри Барбюс (1873–1935) — известный французский писатель, лауреат престижной французской литературной Гонкуровской премии.Роман «Ад», опубликованный в 1908 году, является его первым романом. Он до сих пор не был переведён на русский язык, хотя его перевели на многие языки.Выйдя в свет этот роман имел большой успех у читателей Франции, и до настоящего времени продолжает там регулярно переиздаваться.Роману более, чем сто лет, однако он включает в себя многие самые животрепещущие и злободневные человеческие проблемы, существующие и сейчас.В романе представлены все главные события и стороны человеческой жизни: рождение, смерть, любовь в её различных проявлениях, творчество, размышления научные и философские о сути жизни и мироздания, благородство и низость, слабости человеческие.Роман отличает предельный натурализм в описании многих эпизодов, прежде всего любовных.Главный герой считает, что вокруг человека — непостижимый безумный мир, полный противоречий на всех его уровнях: от самого простого житейского до возвышенного интеллектуального с размышлениями о вопросах мироздания.По его мнению, окружающий нас реальный мир есть мираж, галлюцинация. Человек в этом мире — Ничто. Это означает, что он должен быть сосредоточен только на самом себе, ибо всё существует только в нём самом.

Анри Барбюс

Классическая проза