Пригоди бравого вояки Швейка

- Однаково, що пішки, що за возом. Одного разу в шиночку «На Завадільці» в Лібні ми сперечалися з приводу того, чи викинути шапкаря Вашака, який завжди псував танцульки, тільки-но він з’явиться у дверях, чи тоді, коли він замовить собі пива, вип’є і заплатить, чи аж тоді, коли він один раз протанцює. Шинкар запропонував викинути його десь посеред вечірки, коли він щось з’їсть і трохи вип’є. Хай за все заплатить, а тоді вимітається із шинку. І знаєте, що нам цей харцизник тоді встругнув? Не прийшов зовсім. Ну, що ви на це скажете?

Обидва вояки, вони були звідкись з Тіролю, водночас відповіли:

- Nix bohmisch1.

- Verstehen Sie deutsch?2 - запитав спокійно Швейк.

- Jawohl!3 - відповіли обидва, на що Швейк зауважив:

- Це добре, бодай між своїми не пропадете.

____________________

1 Жодного слова не розуміємо по-чеськи (нім.).

2 Ви розумієте по-німецьки? (нім.).

3 Так! (нім.).

Так, дружньо розмовляючи, вони дійшли до гауптвахти, де майор Вольф продовжував з капітаном дебати про долю Швейка, а Швейк скромно сидів позаду на лавці.

Нарешті майор Вольф усе ж таки приєднався до погляду капітана, що цю людину мають повісити аж після тривалої процедури з приємною назвою «законний шлях».

Якщо б Швейка запитали, що він сам про це думає, він би сказав: «Мені дуже шкода, пане майоре, хоч ви чином й вищий за пана капітана, але ж пан капітан має рацію. Хто поспішить, людей насмішить. Якось в одному окружному суді в Празі збожеволів один суддя. Довго ніхто нічого не помічав за ним, аж раптово це виявилося під час розгляду справи за образу честі. Якийсь Знаменачек, зустрівши на вулиці капелана Гортіка, який на уроці закону Божого набив його хлопця по пиці, сказав йому: «Ах ти, дурний воле, ах ти, чорна потворо, побожний ідіоте, брудний підсвинку, приходський цапе, ти, осквернителю вчення Христового, лицемірнику і шарлатане в рясі!» Божевільний суддя був дуже побожною людиною. Всі три сестри його служили куховарками у священиків, а він був хресним батьком їхніх дітей. Він так розхвилювався, що зненацька втратив розум і заверещав до підсудного: «Іменем його величності цісаря і короля засуджую вас до смертної страти через повішення, без права оскарження вироку. Пане Горачеку, - покликав він тюремного наглядача, - візьміть цього пана і повісьте його там, знаєте, де вибивають килими, а потім зайдете сюди, дістанете на пиво!» Пан Знаменачек і той наглядач, звичайно, скам’яніли, але суддя тупнув ногою і зарепетував: «Будете ви слухати чи ні?» Наглядач так злякався, що потягнув пана Знаменачека вниз, і не будь адвоката, який втрутився і викликав швидку допомогу, не знаю, чим би все це скінчилося для пана Знаменачека. Вже пана суддю саджали в карету швидкої допомоги, а він ще кричав: «Коли не знайдете мотуза, повісьте його на простирадлі, вартість врахуємо в піврічному балансі…»

Швейка під багнетами відвели у гарнізонну комендатуру. Там він підписав складений майором Вольфом протокол про те, що він, солдат австрійської армії, свідомо і без жодного примусу переодягнувся в російську уніформу і після відступу росіян його затримала польова жандармерія.

Це все була свята правда, і Швейк, як людина чесна, не міг цього заперечувати. Під час складання протоколу він намагався доповнити його своїми зауваженнями, які б, можливо, висвітлили ситуацію, але кожного разу лунав наказ пана майора:

- Мовчіть! Я вас про це не питаю. Справа цілком ясна.

У відповідь на це Швейк неодмінно козиряв і говорив:

- Мельдую послушно, я мовчу, справа цілком ясна.

Згодом у гарнізонній комендатурі Швейка посадовили в якусь діру, де раніше знаходився склад рису і водночас пансіон для мишей. Скрізь на підлозі був розсипаний рис, і миші, зовсім не боячись Швейка, весело бігали навколо і підбирали зернятка. Швейкові довелося піти по сінник для себе, а коли він у пітьмі розглянувся, то побачив, що до його сінника вже переселяється ціла мишача родина. Вони хотіли - в цьому не було жодного сумніву - зробити собі гніздо на руїнах слави спорохнявілого австрійського сінника. Швейк почав барабанити у замкнені двері. Підійшов якийсь капрал-поляк, і Швейк попросив, аби його перевели в інше приміщення, бо він на своєму сіннику може подушити мишей і цим зробити шкоду військовій скарбниці, бо, мовляв, все, що зберігається на військових складах, є державним майном. Поляк частково зрозумів, перед замкненими дверима погрозив Швейкові кулаком, згадавши про «дупу засрану», і відійшов, сердито мимрячи щось про холєру ясну, немовби Швейк бозна-як його образив.

Швейк провів ніч спокійно, бо миші не мали до нього великих претензій. У них, мабуть, була своя нічна програма, яку вони виконували в сусідньому складі військових шинелей і кашкетів. Їх гризли миші з великою самовпевненістю у цілковитій безпеці, бо лише через рік інтендантство схаменулося і завело у військових складах казенних кицьок без права на пенсію, їх занесли в інтендантські книжки під рубрикою: «К. u. K. Militarmagazinkatze»1. Цей котячий чин був, власне, тільки поновленням старого інституту, скасованого після війни шістдесят шостого року.