Притулок пророцтв

– Заходьте, агенте Дуґан, – промовив м’який, майже дитячий голос. Елізабет Герік встала з-за столу йому назустріч. Привабливі, витончені риси обличчя, золотисто-каштанове волосся до плечей. Вона простягнула руку і міцно потисла долоню Дуґана. Зачекала, поки він почне розмову.

– Як вам Нью-Йорк, міс Герік? – запитав Дуґан.

– Майже всі кличуть мене Ліз. Це моє перше завдання. Я тільки-но з бази Квонтіко[8].

– Вам сподобалося стріляти по картонних макетах на алеї Хоґана[9]?

– Я пройшла підготовку.

– Квонтіко – не Близький Схід. Де ви навчалися?

– У Тегерані.

Дуґан був здивований. Ця симпатична молода дівчина-аналітик з Ірану? Жодного акценту.

– То ви, певно, говорите фарсі.

– Арабською теж. Слухайте, Дуґане, облишмо дурні балачки. Ми з вами полюємо на тих самих терористів. Я отримала оперативні дані, згідно з якими МЕХ розглядає «Сімнадцяте листопада» як можливого союзника в операції «Зуби дракона».

– Гаразд. Але кусатися не обов’язково.

Її сміх нагадував дзюрчання струмка. Ліз увімкнула комп’ютер і ввела пароль «Шатерник». Тоді розвернула монітор до нього.

На екрані з’явилося прикрите арафаткою обличчя.

– Кодове ім’я цього чоловіка – Шатерник, – пояснила Ліз. – Він був військовим розвідником у революційній армії аятоли. Зараз він на зв’язку з резидентом ЦРУ в Ірані.

– Як ви на нього вийшли?

– Під час іранської революції моя мати працювала секретарем в американському посольстві. Перед тим як будівлю було захоплено, а працівників взято в заручники, Шатерник вивіз нас із країни.

– Які у вас підстави йому довіряти?

Вона заплющила очі, ніби пригадуючи.

– Я прокинулася серед ночі, почувши голос, як мені здалося, солдата революційної армії. Він шепотів першу строфу з «Рубаїв»:

Від сну збудись! – Вже Ранок з Ночі ганку

В Небес віконці відхилив фіранку.

І глянь! – Мисливець Сходу вже спіймав

Шпиль мінарета у сильце світанку[10].

Це написав Омар Хайям, перський поет, його прізвище означає «шатерник». Він був сунітом, а революційна армія аятоли – шиїтська. Цей солдат-суніт під кодовим іменем Шатерник переправив нас до Туреччини.

У кадрі з’явився пейзаж – дюни та чагарники. Судячи з якості, рука в оператора тремтіла. Голос прошепотів:

– Це Ашраф, база «Моджахедін-е Халк» на північному сході Іраку.

Зображення сфокусувалося на огорожі з колючого дроту, за якою у стійці «струнко» півколами стояли жінки в оливково-сірих уніформах. Замість традиційних жіночих хіджабів навколо їхніх голів і плечей були пов’язані чоловічі арафатки.

– Очевидно, на параді ці ісламські священні воїни народу демонструють свою рівність із чоловіками-мусульманами, – вишкірився Дуґан.

Ніздрі Ліз затріпотіли. Мабуть, вона стримувалася, щоб не кинути щось ущипливе у відповідь на його сексистське зауваження.

– То хто ці жінки? – запитав Дуґан.

– У минулому – радикальна група студентів, що брала участь у поваленні шаха Пехлеві, якого вони вважали маріонеткою ЦРУ. Коли шах втік до Сполучених Штатів, вони організували захоплення американського посольства у Тегерані й утримували заручників чотириста сорок чотири дні. Тоді Шатерник вивіз нас із країни.

– Але ж це було сто років тому, ще за президентства Картера[11]. Що їм потрібно від нас тепер?

– Після революції в Ірані вони виступили за ідею, в яку вірили, – ісламське суспільство на засадах ліберального марксизму. Аятола Хомейні їх зрадив. Захопивши владу, мулли встановили в країні теократію, засновану на законах шаріату. Студенти-моджахеди повстали проти муллів. Тоді у них було п’ятсот тисяч послідовників, однак революційна армія аятоли ув’язнила, закатувала і стратила більшу їхню частину. Ті ж чотири тисячі, що залишилися, зараз перебувають у Ашрафі, і це єдина опозиція проти влади духовенства.

– Однак в ірано-іракській війні вони стали на бік Саддама. Разом з його двоюрідним братом Хімічним Алі газовими атаками винищували курдів і болотних арабів, не лише чоловіків, а й жінок і дітей.

Вона знизала плечима.

– Вони небезпечні, але цікаві.

Огляд загонів на екрані змінили кадри заростів, а тоді – вхід у тунель. Голос пояснив:

– Це один з кількох ашрафських тунелів, через які моджахеди потрапляють до Ірану, застосовуючи партизанську тактику нападу та втечі. І саме тут Хусейн переховує значну частину біологічної зброї.

Раптом зображення зникло, та голос Шатерника вів далі:

– Тепер моджахеди володіють усією біологічною зброєю Хусейна. Спочатку вони планували переправити якусь її частину бойовикам «Хезболли» у Сполучених Штатах, та через розрив стосунків з муллами їм доводиться шукати інших союзників. Якщо вони домовляться з «Сімнадцятим листопада», то вежі-близнюки порівняно з операцією «Зуби дракона» здаватимуться легеньким зубним болем.

Ліз вимкнула монітор.

– Вибачте, вам, мабуть, боляче це чути. Я знаю, що сталося з вашою родиною.

– Мені вже легше. Якби там була зброя масового знищення, хіба б інспектори ООН її не знайшли?

– Знайшли б, звичайно, якби МЕХ дозволило їм обшукати свою базу. Однак Шатерник раніше доповідав, що на територію Ашрафу інспекторів не пустили.

– Коли я приїду до Греції, як мені з ним зв’язатися?