Притулок пророцтв

Вона спустила штани і труси й присіла. Помочилася на купу одягу. Підтерлася чимось схожим на шалик. Якщо кульгавий батько Алексі хоче її вбити, то просто розтягує задоволення. Якщо ж він хоче її зґвалтувати, то чого вичікує? Щоб вижити, треба зберігати ясність розуму. Вона боротиметься з ним доти, доки не буде готова сама вкоротити собі віку.

Двері гардеробу розчинилися. Рейвен засліпило світло. Він ввалився досередини на своїй милиці. Розвів їй ноги. Вона брикалася, та він був сильніший. Заходився вовтузитися з блискавкою на штанах.

Запах її власної сечі. Фу-у-у. До горла підступила нудота. Рейвен виблювала йому в обличчя.

Він дав їй ляпаса.

– Сучко! Наступного разу я зґвалтую тебе милицею.

– Яким кінцем?

– А може, я спершу вб’ю тебе, а потім візьму твоє тіло.

– Можеш і синочку своєму дати зробити чоловічу роботу.

Він вдарив її кулаком і позадкував геть з гардеробу. Присмак блювотини в роті не проходив, доки Рейвен не заснула.

А скільки часу пройшло тепер? Рейвен обмацала свою руку. Пора робити новий поріз. Їй захотілося по-великому. Рейвен нахилилася і присіла, але тут двері рвучко відчинилися.

– Боже, ну і сморід, – голос Алексі.

– А це завдяки твоєму батькові, який не дав мені сходити в туалет.

Алексі стукнув її по потилиці.

– Говоритимеш, коли я скажу!

Він зав’язав їй очі і повів за руку.

– Ходи. Коли закінчиш, я тебе помию.

– Нащо ти зав’язав мені очі?

– Я казав мовчати.

– Це як хороший і поганий поліцейський? Ти, по-моєму, хороший.

Алексі пхнув Рейвен на унітаз. Без сідельця. Холодна кераміка. Коли вона зробила свою справу, він підняв її за плечі і штовхнув за завісу в душ. Відкрутив воду. Холодна! Заходився її мити.

– Отримуєш насолоду?

– Ще ні, – відповів Алексі.

– Краще поквапся, а то твій старий тебе випередить.

Алексі засунув її назад в гардероб і замкнув двері. Хтось вже встиг там прибрати.

– Одягни щось сухе з вішака.

– Це ж чоловічі речі.

– У темряві ніхто не розрізнить.

– Так і мій тато казав. Якщо я одягатимусь, як хлопець, то типи на зразок твого батька мене не облапуватимуть.

Алексі гримнув дверима.

– А твій дурний батько замість того щоб тебе захищати, розніс собі голову.

– Не залишай мене.

Тиша.

Навпомацки Рейвен знайшла у темряві штани і светр та одягла їх.

Скільки часу минуло? Спогад – як спалах. Постріл. Вона перебуває поза своїм тілом. Дивиться. На себе. На кров, що крапає з батькового чола. Його кров’ю Алексі виводить на стіні: «Сімнадцяте листопада».

– Що таке «Сімнадцяте листопада»? – спитала Рейвен.

– Дізнаєшся, коли я зможу тобі довіряти.

– Ти вже можеш мені довіряти.

Ще один день? Ще одна ніч? Рейвен закалатала у двері.

– Я хочу їсти!

Глухо.

Вона робить позначки днів. А менші відрізки? Година? Дві? Двері відчинилися, і хтось тицьнув їй у руки тарілку. Рейвен занурила у неї палець.

– Холодна мусака[7]? Я її й теплою терпіти не можу. Я не їстиму цього лайна.

Алексі тицьнув тарілку їй під ніс, розмащуючи масну страву по обличчі.

– Як собі хочеш, але наступних кілька днів більше нічого не отримаєш.

Він грюкнув дверима і знову їх замкнув.

Тихо проклинаючи Алексі, вона все-таки взялася згрібати мусаку з обличчя у рот. Змусила себе ковтати. Принаймні вона не помре з голоду. Довгенько ж її тут тримають. Але ж він – чоловік і захоче подивитися на неї голою, коли буде готовий переспати.

Рейвен має жити, доки не змусить його захотіти її, як ті чоловіки з «Лісістрати». Вона зможе зіграти цю роль. На неї чекають овації стоячи.

Тут Рейвен почула високий голос:

…сестричко, зваблюй його швидше. або знайди спосіб убити себе…

РОЗДІЛ 6

Нью-Йорк

Дуґан попросив таксиста не відразу їхати до центру імені Джейкоба К. Джавіца, де розташовані офіси федеральних служб.

– Проїдьте повз місце, де колись стояли вежі-близнюки.

– З такими заторами? Ми місяць їхатимемо.

– Заробиш хороші чайові. Я хочу побачити це місце.

За двадцять п’ять хвилин таксі під’їхало до зони реконструкції, яку колись називали Всесвітнім торговим центром.

Дуґан запхав руку в портфель, намацав целофановий пакет, а в ньому – бейсбольний м’яч. Провів пальцями по швах, стиснув.

– Усе, досить.

Водій обернувся до нього.

– Ви змусили мене пробиватися через усю цю купу машин, щоб кілька секунд подивитися?

– Саме так. Поїхали.

За сорок хвилин таксі зупинилося біля двадцятивосьмиповерхового федерального центру. Дуґан розрахувався і дав водієві ще десять доларів.

Перевіривши посвідчення і значок агента ФБР, охоронці пропустили Дуґана через турнікет до ліфтів, якими можна було піднятися до бюро.

Він вийшов на двадцять шостому поверсі, біля штабу оперативного командування.

Попрямував до служби контррозвідки і сказав білявій секретарці, що в нього призначена зустріч з новим експертом із Близького Сходу. Вона натиснула кнопку інтеркому:

– Прийшов агент Френк Дуґан, – тоді махнула рукою в бік коридору. – Третій кабінет ліворуч. Міс Герік вас чекає.

Коли Дуґан підходив до дверей, їх автоматично відімкнули зсередини.