Притулок пророцтв

– …алексі, не дозволяй їй ґвалтувати мою свідомість…

– Рейвен, у вас з Нікі стався черговий тимчасовий зрив. Я можу допомогти тобі, – переконувала Фатіма.

– Припиніть обидві, – обірвав їх Алексі, – я мушу поміркувати.

Та Фатіма не відступала:

– Гадаю, перед самогубством доктор Слейд загіпнотизував Рейвен і поставив їй постгіпнотичний блок пам’яті. Вона у вас уже близько трьох тижнів, а результату – нуль. Віддай мені Рейвен, і я зумію зламати блок.

– А не можна зробити це тут?

– Для такої роботи потрібно змінити середовище. Я мушу перевезти її в таке місце, де ми будемо убезпечені від втручань твого батька.

– Я маю отримати його згоду.

Страх на обличчі дівчини змінився гнівом.

– …алексі, я вухам своїм не вірю. якщо ти даси їй мене забрати, я накладу на себе руки…

– Не звертай уваги на цю маячню. Хворі з межовим розладом часто калічать себе і погрожують самогубством, але вкорочують собі віку дуже рідко.

– Спочатку вона різала себе, але потім перестала, – заперечив Алексі.

– Тому що тепер вона втовкмачила собі в голову, що ти ніколи її не залишиш.

– …я ненавиджу тебе, алексі. тобі бракуватиме мене, коли я помру. не залишай мене…

– От бачиш, типовий межовий розлад. До того ж істеричний.

– …не слухай її, алексі…

– З нею ти будеш в безпеці, Нікі. Я не зможу тебе захистити.

– …горіть синім полум’ям, ви обоє…

– Добре, Фатімо, забирайте її, – погодився Алексі.

Коли Рейвен кинулася на підлогу, Фатіма вийняла із сумочки маленьку ампулу і набрала рідину у шприц.

– …тільки не голка, зупини її, алексі…

– Тримай її. Ми мусимо винести її звідси.

Фатіма ввела голку Рейвен під шкіру.

– Що ти їй вколола? – спитав Алексі.

– Суміш морфіну і скополаміну. Колись її вводили жінкам під час пологів. Препарат спричиняє так званий «сутінковий сон». Потім вона не пам’ятатиме нічого.

– …падлюка! я ж не народжую! не треба…

Рухи Рейвен стали повільними, очі закотилися, а тоді й зовсім заплющились.

– Сон триватиме кілька годин. Давай мені п’ятдесят тисяч доларів.

– Тільки коли отримаю спори сибірки.

Вона потяглася до пістолета. Алексі зробив те саме.

– Ти мене за дурня маєш, Фатімо? Гадаєш, я приніс гроші сюди?

Фатіма пильно вдивлялася в обличчя Алексі. Він не блефував.

– Гаразд, обмін – так обмін. Передаси гроші кур’єрові у Кентському університеті. А тепер допоможи мені перенести дівчисько до мого мінівена, він стоїть перед будинком.

Алексі підняв Рейвен на руки і перекинув собі через плече. Вільною рукою захопив сумку, яку подарував їй.

– Вона їй ні до чого.

– Жінка почувається комфортніше, коли її речі при ній.

– Ми її від цього вилікуємо.

Коли вони зійшли на перший поверх, Фатіма відчинила двері і оглянула вулицю.

– Поблизу нікого не видно. Спробуймо нести її удвох, ніби вона п’яна.

На вулиці Фатіма допомогла Алексі дотягти Рейвен до свого коричневого мінівена. Вона відчинила двері, і Алексі вмостив дівчину на задньому сидінні.

– Як ти збираєшся подолати постгіпнотичний наказ?

– Не переймайся цим. У мене великий досвід роботи із загіпнотизованими пацієнтами. Гадаю, тоді Слейд керував тільки Рейвен, а не Нікі. Я скористаюся тією ж зброєю, якою послуговуються пацієнти з межовим розладом, щоб посварити персонал лікарень між собою. Розділяй і володарюй.

– Ти не робитимеш їй боляче?

– Звісно ж, ні. З допомогою Нікі я обійду постгіпнотичний блок, який доктор Слейд поставив Рейвен, і підберу ключ до її пам’яті, щоб видобути пророцтва Тедеску.

– Куди ти її везеш?

– Спершу до себе на квартиру, а потім на базу Ашраф.

– А якщо тобі не вдасться пробити блок?

– Тоді МЕХ позбавить тебе клопоту з її вбивством.

За годину, під’їжджаючи до багатоквартирної п’ятиповерхівки, де винаймала квартиру, Фатіма побачила, що Рейвен заворушилась і визирнула у вікно.

– …господи, який занюханий район…

– З моєю платнею я не можу дозволити собі нічого кращого, Нікі.

Навіщо дівчині знати, що це житло лише тимчасове і що генералка Гассан не виділила жодного додаткового фінансування.

За кілька секунд почувся нижчий голос:

– Я Рейвен.

– Добре, Рейвен, ось твоя сумка.

– Скільки ми тут пробудемо?

– Тільки цю ніч, а завтра потягом вирушимо туди, куди нам треба.

– Ти так і не сказала, куди ми їдемо.

– Дізнаєшся, коли настане час.

Фатіма підштовхнула Рейвен до під’їзду, але дівчина почала пручатися. Тоді Фатіма вийняла запальничку і потрясла перед її обличчям. Рейвен припала до стіни і закричала.

– Ходи нагору, Рейвен.

– Куди саме?

– На п’ятий поверх.

– Боже ж мій! У цій дірі що, немає ліфта?

– Не працює.

– …я не полізу на довбаний п’ятий поверх…

Отже, на передній план знову вийшла Нікі. Фатіма потягла її за собою. Коли дівчина почала вириватися, вона витягла свій «Макаров».

– Цей пістолет з глушником. Якщо не візьмеш себе в руки, я вистрелю.

– …тоді ти ніколи не розгадаєш загадки тедеску…

Фатіма смикнула її за волосся.

– Ну гаразд, Нікі, чи Рейвен, чи хто ти там тепер. Тут я живу лише тимчасово, за кілька днів ми приїдемо до моєї справжньої домівки.