Притулок пророцтв

– Терористи часто переховуються у всіх під носом.

Тія обійшла машину і відчинила йому двері.

– Ти ж знаєш, що це зайве.

– Знаю, але мені дуже подобається вираз твого обличчя при цьому.

Дуґан слідом за Тією увійшов до будинку і піднявся на другий поверх. Вона оглянула двері і витягла дві руді волосини.

– Наша пташка, мабуть, має різнокольорове пір’я.

Увійшовши в квартиру, Дуґан зупинився, розглядаючи картини кубістів, що без рамок висіли на стінах в абсолютно порожній вітальні.

Тія підштовхнула його ліктем.

– Немає часу вивчати художні смаки терориста.

Дуґан увійшов до спальні. Дві розкриті валізи, на вішаках – порожньо. На ліжку, на кріслах і на підлозі розкиданий жіночий одяг.

– Хтось драпав звідси, аж курилося.

Тія вдивлялася в речі на комоді.

– Вочевидь, вона не жила тут довго. Косметики зовсім небагато, і тільки один флакон парфумів, – вона торкнулася розпилювачем до зап’ястя й понюхала. – А в неї гарний смак.

Дуґан підібрав з підлоги якусь книжечку.

– Розклад потягів.

– Може, випав у них.

– Подивись, який маршрут вони позначили: Афіни – Фесалоніки – Александруполіс. Навіщо їм їхати до Фракії?

– Бачиш, у Фесалоніках пересадка, а далі маршрут іде до Пітіона, там грецько-турецький кордон.

– Сумніваюся, щоб вони прямували до Туреччини. Який їм сенс туди їхати?

– Хтозна. Я зателефоную батькові і попрошу, щоб послав у ці міста агентів, нехай вистежують парочку на вокзалах. І нехай попередить митну службу, щоб затримали їх і не дозволили перейти турецький кордон в Узункьопрю.

– Ти справді гадаєш, що вони вирушили до Стамбула?

– Можливо, це просто проміжний пункт на шляху кудись далі. Якщо пощастить, ми знайдемо Рейвен, перш ніж Алексі встигне вивезти її з країни.

– І що тоді – театр тортур чи все по-справжньому?

– Якщо Алексі промив їй мізки і перетяг на бік «Сімнадцятого листопада», то часу на репетиції у нас не буде. Ми просто робитимемо все необхідне, щоб дізнатися план Тедеску і ті об’єкти у твоїй країні, на які він націлений.

– Що ж, ти висловилася чітко і ясно.

Вона взяла його за руку.

– То де ми можемо побути разом?

– На вулиці Панепістіму, тридцять два, – відповів Дуґан.

– У Національній бібліотеці Греції? – вона вирвала руку. – А це ще чому, поясни заради всього святого?

– Перед тим як гримнути мене по макітрі, Салінас казала, що подарувала папери Тедеску афінській бібліотеці. Їх, мабуть, ще тільки вносять в архівний каталог.

– А як це стосується пошуків Рейвен?

– Можливо, його документи проллють світло на злочинні задуми «Сімнадцятого листопада». Він був настільки самозакоханий, що залишив свої таємниці для нащадків. Вочевидь, вважав себе Нострадамусом нашого часу. Я не збираюся чекати десять років, щоб з’ясувати, що відомо Рейвен про операцію «Зуби дракона».

– Бачу, ти не вгамуєшся, поки ті зуби не повириваєш.

– Ну звісно, кличте мене Стоматологом.

РОЗДІЛ 27

Афіни – Стамбул

Фатіма дивилася на свою бранку, що скрутилася клубочком на ліжку. Добре, що дівчина дезорієнтована. Пацієнтами з межовим розладом легше керувати, коли в них роздвоєння особистості. У такі моменти Рейвен не знає, чи це сама вона, чи її мертва сестра-близнючка, яка тепер називає себе Нікі.

Після світанкової молитви Фатіма дістала з-під ліжка рюкзак, який спакувала напередодні ввечері. Вона акуратно скрутила свою коричневу уніформу і хустку й засунула заряджений «Макаров» поміж нею і двома чорними чадрами. Ще одна причина, щоб не летіти літаком. Її багаж не перевірятимуть ні в Александруполісі, ні в потязі зі Стамбула до Татвана, що поблизу іракського кордону.

Вона потермосила свою полонянку за плечі.

– Прокидайся, ми їдемо.

Рейвен позіхнула і перевернулася на інший бік.

– Мені треба ще трохи поспати.

Вона одним поривом скинула дівчину з ліжка.

– Якого біса!

– Слухай моїх наказів, бо від цього залежить твоє життя. Йди вмивайся і чисть зуби. Нам треба на потяг.

– …добре, добре. тільки не бісися, як не знаю що…

Отже, це знову Нікі. Прощальний погляд на кімнату, у якій вона провела останні місяці, виконуючи це завдання. Якщо Бог дасть, вона ніколи більше сюди не повернеться. Бог – величний. А тоді арабською: іншалла, Аллах акбар.

Вийшовши на вулицю, вона зупинила таксі.

– До залізничних кас, Каролу, 1, площа Омонія.

Фатіма відчинила дверці, але Рейвен запротестувала.

– Я хочу сидіти спереду, біля водія.

– Сидітимеш біля вікна в потязі.

– Якого біса ми маємо їхати потягом?

– Ми вирушаємо в подорож.

– Це ж не може відбуватися насправді, сестро Сойєр. Я що, в іншому світі?

– Мене звуть майорка Фатіма Саїд, і незабаром ти опинишся в реальному світі, у світі ісламу.

Таксі під’їхало до кас, Фатіма розрахувалась і вийшла. Коли полонянка почала опиратися, вона роздратовано схопила жмут довгого білявого волосся.

– Я не бавитимуся із зіпсованим дівчиськом.

– Коли повернуся до Афін, я все розповім Алексі.

– Алексі збирається вбити тебе, а я рятую тобі життя.

– Ти з глузду з’їхала, він кохає мене.

– А ти впевнена, що він кохає тебе, а не Нікі?

– Про що це ти?

– Твоя мертва сестра повстала з могили і оселилась у твоїй свідомості. Підозрюю, це її Алексі кохає, а на тебе йому начхати.