Притулок пророцтв

– З нею будь уважним, це дика кішка, – попередив він старого водія. – Як розкричиться, тобі доведеться затуляти вуха.

Коли водій допоміг Рейвен вибратися з автокара і повів сходами до дверей з написом «Тільки для працівників», вона покірно пішла за ним. Він штовхнув її до залу очікування вильоту. Аеропорт «Геленікон» був переповнений і відгонив немитими тілами.

…нумо, рейвен, не спи. не можна, щоб цей старий шкарбун видав нас поліції для допиту…

Що я маю зробити?

…ввімкни мозок і застосуй тіло…

Рейвен відчувала пронизану венами долоню старого на своєму передпліччі. Вона різко позадкувала і, налетівши на нього, вдарила його в обличчя.

– Збочений покидьку, ану прибери від мене руки! Як ти смієш мене облапувати!

Вона обернулася до натовпу.

– Він лізе мені під спідницю! Допоможіть! Зупиніть його!

Її ошелешеного конвоїра одразу ж оточили. Чоловіки заходилися бити його кулаками. Жінки допомагали їм сумками і парасольками. Чоловік у інвалідному візку вперіщив його палицею. Старий підняв руки, захищаючи обличчя.

Схлипуючи в носовичок, Рейвен вивільнилась і змішалася з пасажирами, що чекали біля стійок реєстрації. Ані найменшого уявлення, що робити далі.

Водій візка, що транспортував пасажирів, робив їй знаки сідати. Щось занадто він наполегливий. Рейвен побігла в інший бік і приєдналася до групи, що прямувала до кас. Треба міркувати швидко. Куди летіти? Вона минала одну стійку за іншою. Рейси до Атланти, Ньюарка, Філадельфії. І куди б їй хотілося?

…додому, до вейбриджа, дурепо…

У центрі зали з касами вона побачила молодика з табличкою: «Група класичного туру з Колумбуса, штат Огайо. Усі сюди». Навколо чоловіка скупчилася зграйка людей, обвішаних багажем. Один з них видався знайомим. Цю вандейківську борідку кольору солі та перцю вона бачила у студмістечку Вейбриджського університету.

На табло замиготіли літери: оголошується посадка на рейс № 241, Афіни – Колумбус, Огайо.

Цей рейс підходить їй краще, ніж усі інші, бо Колумбус розташований найближче до дому, і вона зможе доїхати до Вейбриджа автостопом. Рейвен стала в кінець довгої черги.

Зненацька крізь натовп прорвалася білявка з нафарбованими криваво-червоними губами. Через одну її руку був перекинутий чохол для одягу, іншою вона тягла дорожню сумку на коліщатах.

– Ану йдіть у кінець черги, – гукнув один з чоловіків.

– Обережно, дитину мені не розтовчіть! – крикнула жінка.

Чоловік з вандейківською борідкою спробував її зупинити, та жінка стусонула його ліктем і протиснулася до найближчого відчиненого віконечка. Жбурнула на стійку паспорт і кредитну картку.

– Економ-клас до Колумбуса, Огайо.

Клерк зиркнув на обурених людей, що чекали своєї черги, знизав плечима і заходився вносити дані в комп’ютер. Потім подав білявці квиток.

– Багаж здаєте?

– Щоб мої речі загубилися в цьому клятому грецькому аеропорту? Це вже дзуськи. Я беру їх у салон, – білявка засунула документи в сумочку.

– Ну й нахабство у вас, мадам, – закричав якийсь чоловік.

Не звертаючи на нього уваги, білявка перекинула ремінець ридикюля через ручку дорожньої сумки, показала всім середній палець і потягла свій багаж на контроль безпеки.

…пройди металодетектор раніше від неї…

На мить Рейвен розгубилася, та потім до неї дійшло. Перегнавши біляву сучку, вона швидко пройшла крізь металошукач. Жінка поклала чохол, дорожню сумку і сумочку, що теліпалася на її ручці, на багажну стрічку. Пролунала сигналізація. Охоронець заходився водити по її тілу зондом. Жінка зняла золотий ланцюжок і поклала на пластикову підставку. Вона пройшла крізь детектор вдруге, і знову залунала сигналізація. Чекаючи на новий тур зондування, білявка проклинала охоронця, детектор і цілу Грецію. Усі погляди були звернені на неї.

…хапай її бісову сумку…

Якусь мить Рейвен вагалася, та врешті-решт зірвала ридикюль з хромованої ручки дорожньої сумки і вкинула його у свою велику. Ніхто, здавалося, не помітив крадіжки. Ніби нічого й не трапилося, Рейвен попрямувала до жіночого туалету і ввійшла до кабінки.

Нічого собі сумочка, «Біркін», така коштує мінімум десять тисяч доларів. Алексі мав рацію: багаті американки розкидаються грошима, а бідняки в країнах третього світу випрошують хоча б щось попоїсти. Рейвен вигребла з ридикюля паспорт, дорожні чеки та кредитки і переклала все добро у свою сумку. Закинувши «Біркін» за унітаз, вона неквапним кроком вийшла з туалету. Невимушено простуючи залом очікування, Рейвен перебрала свої нові документи, щоб довідатися, хто вона тепер.

Водійські права на ім’я Марші Вудс, 3740, Стейт-стрит, Колумбус, Огайо. На квитку вказано: Грецькі авіалінії, рейс № 241, гейт C-4. Рейвен підвела очі на табло. Виліт за десять хвилин.

Коли Рейвен прямувала до терміналу, їй здалося, що в юрбі промайнуло обличчя Алексі. Він чи не він? А якщо все-таки Алексі, то чи бачив він її? Може, підійти?

…пригадай, що тобі перед смертю в Піреї казав Зубочистка…

Рейвен відвернулась і стала в чергу зі всіма. Службовець кинув погляд на її квиток.

– Ласкаво просимо на рейс, міс Вудс. Ручної поклажі немає?

– Я все, крім цієї сумки, здала в багаж.