Притулок пророцтв

– Вони оточують надгробну плиту на тому місці, де впав від кулі і загинув кожен із чотирьох студентів.

– А для чого на них те каміння?

– Щоб люди тут зупинялись і згадували.

«Як каміння, яке давні греки встановлювали на роздоріжжях, щоб віддати шану Гермесові», – подумав він.

– Ви не підкажете, у якому напрямку Нарцисовий пагорб?

Дівчина показала на північ.

– Я теж туди йду. Почекаю, доки ви закінчите, й проведу вас.

Кілька свічок у скляних лампадках загасив вітер. Він підійшов до всіх чотирьох позначених місць загибелі і запалив їх знову. Тоді підняв наповнену воском склянку, де полум’я вже згасло, й перевернув її догори дном.

Дівчина не зводила з нього очей.

– Ходімо за мною.

Алексі піднявся за нею на пагорб. Під мерехтливим світлом свічок він роздивлявся невеликий монумент біля гранітних брил. Чотири імені: Еллісон Краусе, Джеффрі Міллер, Сандра Шойєр. Білл Шрьодер. Він зупинився, підняв чотири камені й поклав по одному на кожному меморіалі.

– Ти уважний, – сказала вона. – А ще в тебе такі білосніжні зуби.

Він роздивлявся її. Така маленька. Така молода.

– Мені казали, що в мене зуби дракона.

Почався дощ. Дівчина підвела його до дуба неподалік і запитала:

– Маєш щось для мене?

Алексі подав їй кейс. Вона відкрила й перевірила пачки грошей. Тоді розстебнула рюкзак і подала йому пакунок, загорнутий у коричневий папір.

– Партія позначена як «зубний порошок», але вона, звісно, важка. Рада, що з цим можна покінчити, – вона взялася розкручувати спальний мішок. – Мені треба трохи поспати.

– Просто тут? Але ж іде дощ.

Дівчина витерла змокле обличчя.

– Не маю іншого вибору. Мушу обходитися цим, коли до моєї співмешканки приїжджає хлопець.

Йому стало її шкода.

– Сподіваюся, ти не подумаєш, що це я так клеюся, але я планую спати у себе в фургоні. Спереду знайдеться місце й для тебе. Просто щоб поспати.

Вона підв’язала хустину.

– Точно більше нічого?

– Точно. Я такий змучений, що вирублюсь, як тільки ляжу.

– Добре, – сказала вона й підняла рюкзак і спальник. – Я добре вмію визначати характер. Одразу бачу, що ти хороша людина, віддана ідеї народу.

– Як тебе звати?

– Нагід.

– Я Гарольд. Нагід – гарне ім’я.

– Перське.

– Твоя сім’я тут, в Огайо?

– Дідусь із бабусею.

– А батьки?

– Мама – священна воячка ісламу. Я була ще дитиною, коли її змусили розлучитися з батьком, і вона відправила мене сюди, жити з його батьками. Ми підтримуємо зв’язок через електронну пошту. Вона наказала мені забрати гроші й передати тобі пакунок.

Вони чалапали мокрою травою до фургона.

– Охорона не дозволить нам заночувати на паркінгу Прентис-Голлу, – сказала вона, прослизнувши на пасажирське сидіння, – але за милю звідси є зона відпочинку.

Алексі повільно рушив блискучою від дощу дорогою.

– Мушу їхати обережно, щоб не заснути за кермом.

Нагід указала на зону відпочинку. Він спинився і припаркувався біля туалетів.

– Шкода, що не можу зводити тебе на вечерю.

Дівчина попорпалася в рюкзаку і витягла пластиковий пакет.

– Якщо ти не проти повечеряти половинкою сандвіча з арахісовим маслом і джемом, то пригощайся.

Він засміявся. Така мила. Алексі радів, що не має наміру користатися нею.

– Нагід, розстели свій спальник на передньому сидінні. Я влаштуюсь позаду.

Він обійшов фургон і обережно поклав пакунок у вантажний відсік. Тоді розклав свій спальник поряд і відкрив вікно до кабіни водія.

– На добраніч, Нагід.

– Приємних снів, Гарольде. І дякую.

Він застебнувся в спальнику, а потім крутився й вовтузився, доки не заснув.

Йому снилася місія.

Прокиньтеся, сплячі! Готуйте напад. Нехай зуби дракона вистромляться з-під землі та знищать наших ворогів.

Світанкове сяйво пролилося через задні вікна фургона і розбудило Алексі. Вилізши назовні, він побачив, що решта зони відпочинку порожня. Нагід, що вже скручувала спальник собі в рюкзак, усміхнулася йому.

– Дякую, що взяв переночувати, Гарольде. Ну, і за те, що ти справжній джентльмен.

– Нормально тобі там спалося?

– Та так, відносно.

– Хвилювалася, що я до тебе полізу?

– Ой, та не через те, Гарольде. Тобі, напевно, щось страшне снилося. Кричав уві сні різні дивні речі.

Йому здавило горло.

– Уві сні? Що я казав? Ну, тобто, що ти розібрала?

– Та щось там про те, що хтось пожне бурю[44]. І про сплячих агентів у Чикаго, Вашингтоні та Нью-Йорку. А, іще ці, драконячі зуби. Я от тому згадала. У мене проблеми з яснами. Якщо це не дуже дорого, я б купила трохи твого зубного порошку.

Алексі витріщився на неї. Як він міг бути таким тупим? Жодних хвостів. Жодних свідків.

– Я й не подумав би брати з тебе за нього гроші, – сказав він. – Ходи, він у мене там, позаду.

Нагід пішла з ним за фургон. Він заштовхнув її всередину, заскочив сам і захряснув двері.

– Гарольде, що ти робиш? Ти ж казав, що не робитимеш цього!

Він схопив її за талію.

– Не ґвалтуй мене! Я цнотлива.

Лівою рукою він стиснув їй горло. Нагід врізалася нігтями йому в пальці. Правою рукою обхопив її голову. Смикнув. Шия хруснула, а сама дівчина обм’якла.

– Я тебе не ґвалтуватиму, – пробурмотів він. – Вибач.

Алексі вискочив і зачинив задні двері. До зони відпочинку під’їхала машина. Він сів за кермо і поїхав до виходу.