Притулок пророцтв

– Маєте щось задекларувати?

– Саквояж для одягу і аптечку. Я лікар.

– А ця жінка в кріслі. Де її багаж?

– Здається, загубився. У неї з собою лише ця сумка.

– Відкрийте, – він попорпався в сумочці, уважно перевірив її вміст, тоді повернув усе назад. – Гаразд, тепер відкрийте свою валізу, лікарю. – Він понишпорив серед сорочок і білизни, тоді приклеїв на його сумку ярлик і махнув, дозволяючи йти далі.

На паспортному контролі він поліз у сумку й витягнув звідти паспорт і водійські права Марші Вудс. Працівник роздивився їх, глянув на візи, поставив печатку з датою повернення й повернув документи назад.

– Я відвезу її до стоянки таксі, – сказав носій, – тоді мушу забрати крісло назад.

– Моя машина на короткочасному паркінгу. Якщо дочекаєтеся, доки я під’їду, і допоможете мені запхати її в авто, отримаєте гарні чайові.

– Гаразд.

Кайл знайшов свій білий «Лексус» і під’їхав позаду стоянки таксі. Носій допоміг покласти дівчину на заднє пасажирське сидіння. Усміхнувся, отримавши двадцятку і подався геть.

– Що ж, Маршо Вудс. Поїхали додому.

На її водійських правах була вказана адреса в районі Бекслі Колумбуса, де жили кілька його багатих клієнтів. Що ж, якщо в тебе немає чоловіка чи співмешканця, я вкладу тебе в ліжко, добре вкрию, а тоді вже можу вмити руки.

Він дістався до Бекслі за 25 хвилин і під’їхав до будинку, вказаного в її водійських правах.

Підійшов швейцар.

– Вам не можна тут паркуватися.

– Моє прізвище Кайл, я лікар із медичного університету Вейбриджа. Міс Вудс погано почувається. Дозвольте перенести її до кімнати.

– Звісно, лікарю, – швейцар відчинив задні дверцята і нахилився вперед. Тоді відскочив назад. – Це що таке?

– Що ви маєте на увазі?

– Ви що собі надумали?

– Я надав невідкладну допомогу міс Вудс під час польоту. Просто хочу, щоб вона в безпеці повернулася додому.

– Ану забирайтеся звідси, інакше я зателефоную 911.

– Я вас не розумію.

– Якщо ви красти сюди прийшли, то підшукайте собі інший будинок.

– Ви здуріли?

– Ні, може, то ти здурів, лікарю! Я знаю міс Вудс уже чотири роки, відколи вона тут живе.

– То в чому проблема?– Не знаю, що це за баба, але точно не Марша Вудс.

РОЗДІЛ 47

Афіни, Греція

Дуґанів телефон продзвенів тричі, перш ніж він узяв слухавку. Голос промовив:

– Перейди на захищений.

Він не впізнав голосу, проте вставив криптоключ.

– Хто це?

– Я говорю зі Стоматологом?

– А хто цікавиться?

– Шатерник.

– Хвилинку, – він показав Тії, щоб та слухала разом із ним. – Кажіть. Що відбувається?

– Вашу посилку відправили в Афіни два дні тому через СТУІЗ. Мабуть, уже прибула.

– Два дні? Чому відразу не повідомили?

– Мені не давали змоги зв’язатися з вами раніше.

– У вас усе нормально?

– Рейс СТУІЗ безпечно повернув мене на територію курдів, та я не встиг покинути зону, бо почалася сутичка між Курдською демократичною партією і Патріотичним союзом Курдистану. Зрештою мене схопив ПСК Талабані[45].

– Це не мало бути проблемою, – сказав Дуґан. – І КДП, і ПСК у союзі проти Саддама.

– Я ж тоді був в уніформі МЕХ. Довго їх переконував, що не належу до «Моджахедін-е Халк», а насправді розвідник американської армії.

– Ти ризикуєш.

– Ризик – моє друге ім’я. Є інша річ, яка все ускладнює. В Ашрафі Фатіма навернула Рейвен в іслам.

– Релігія мене не турбує.

– Але вона турбує мусульман, – заперечив Шатерник. – Рейвен вдала, що прийняла іслам, або ж передумала. Це робить її відступницею, накладає на неї фетву. Будь-який мусульманин будь-де у світі зобов’язаний вбити її не задумуючись. Дехто, можливо, працює в Греції. Дізнайтеся, куди її забрала охорона і приведіть до Еліаде на допит, доки сибірка не потрапила в руки сплячим агентам.

– Грецька спецгрупа з питань боротьби з тероризмом затримала більшу частину терористів «Сімнадцятого листопада», – сказав Дуґан. – Це мало б спинити операцію.

– Хотілося б і мені так думати, Стоматологу. Але я дізнався, що одна група МЕХ хоче обійти «Сімнадцяте листопада» і використати власних ісламських сплячих агентів.

– І що має їх зупинити?

– Вони не змогли розшифрувати третій катрен загадки Тедеску, тож не знають, як поширити сибірку. Проблема зводиться до того, чи зможе міністерство нацбезпеки перехопити речовину до того, як її отримає Алексі Коста.

– А ще – чи не зміг він самотужки розгадати третю підказку.

– Дуґане, вам краще повідомити міністерство нацбезпеки, щоб вони підвищили рівень загрози до червоного.

– Думаєте, ті політики мене вислухають? Погляньмо правді у вічі, Шатернику. Ви в небезпеці. Які ваші плани?

– Такі, що я їх не планую наразі розкривати.

Телефон замовк. Дуґан обернувся до Тії.

– Два дні тому? Боюся, ми її упустили.

– Якщо я добре знаю свого батька, то він, напевно, організував, щоб охорона зустріла її на виході з «Лірджета» і забрала під варту. Їдьмо, – вона рвонула геть із квартири.

Дуґан застрибнув у машину, коли вона вже рушила від тротуару. Заверещали шини, завила сирена, вони то в’їжджали, то виїжджали з ряду фургонів і вантажівок на шосе. Він дивився, як Тія нахиляється вперед, ніби хоче змусити авто рухатися швидше, притискаючись грудьми до керма.