Читаем Привид часу полностью

— Розумієш… Галина чекає дитину.

У Корнєва на мить потемніло в очах. Тільки цього ще бракувало. Він уважно подивився на Галину. Так, щось схоже…

«Хто? Невже Летьє?»

Якось виходило, що Крон завжди працювала з Тоні. А одного разу капітан, зайшовши в оранжерею, побачив, як Галина куйовдила чуприну пілотові. Той од щастя був схожий на хлопчиська. Тоді Корнєв не надав цьому значення.

— Марино, — капітанові було незручно, — адже Галина чергувала разом з вами.

Він помітив, як жінка закусила губу, а в очах її заграли лукаві іскорки.

«Отак, капітане. Дівчина покохала — і всі твої хитромудрі психологічні побудови розлетілися мов пожовкле листя під вітром. Дарма що космос, дарма що це ускладнить і без того нелегке життя всіх. Вона кохає. У неї буде дитина. Це вище за всі розрахунки, за всі істини… Треба оберігати її від важкої роботи, від перевантаження».

— Іване, вони кохають одне одного. Кохають! Від її погляду Корнєву стало не по собі.

— Так-так. Я розумію… — але враз пригадавши все, капітан мимоволі вигукнув: — Як же це невчасно!

Марина тепер дивилася на нього холодно.

— Ви маєте рацію, капітане: це справді невчасно… Ви надто ділова і правильна людина, капітане, щоб для вас це взагалі коли-небудь було «вчасно»!

Корнєв важко зітхнув, стримуючи лють, яка раптово спалахнула. Почервонівши, відрубав:

— Помиляєтесь, біолог Плашек. Я дуже люблю дітей. Я не мав сім’ї, але це нічого не значить. А тепер я згадав про дисципліну. І ще про те, що до найближчого родильного будинку звідси трохи більше чотирьох парсеків.

— Пробач, Іване, — тихо мовила жінка. У Корнєва заходили жовна.

— Ставайте до пульта, Плашек, — він надів рукавички, щоб вкотити на площадку контейнер…


…Відсік управління — найбільше приміщення на «Буревіснику». Передня стіна у дзеркалах, шкалах, циферблатах, індикаторних лампах. Перед нею — самообертовий проліт штурманського містка, закріпленого у дискових шарнірах бічних стін; на ньому стоять скошені тумби пультів, всіяні різноколірними кнопками і важельками, куби дорожніх самописців, астронавігаційних автоматів. Стелю відсіка по діагоналі перетинає чорна смуга з фосфоресціюючими цятками — зоряна карта. Перо самописця креслить на ній світну зелену пряму, веде її до яскраво-оранжевої цятки на межі смуги…

«Карту доведеться виправити», — майнула думка у Корнєва.

Ввімкнули верхнє світло. Газові трубки, закриті шторками фільтрів, залили відсік м’яким жовто-зеленим, наче в сонячний день у лісі, світлом.

Астронавти сідали в крісла, які стояли попід стінами. Незабаром зібралась уся команда. Тоні Летьє, глянувши на капітана, не втерпів.

— Іване, у тебе вигляд, як у гоголівського городничого. «Я запросив вас, добродії, щоб сповістити дуже неприємну новину».

— Ти вгадав, — кивнув капітан пілотові. — Я справді запросив вас, щоб сповістити дуже неприємну новину. Ми летимо… не туди!

— Непогано сказано, — спокійно пробасив Бруно.

— Я кажу цілком серйозно! Ми справді летимо не в той бік.

У відсіку враз запала гнітюча тиша. Астронавти приголомшено дивилися на капітана. Той розповів про свої і Стефанові спостереження.

— Мабуть, треба починати гальмувати, — вів далі Корнєв. — Я і Стефан самі вирішити цього не могли. Ми не наважилися зупинити машину посеред дороги. Може, хтось сумнівається у правильності наших спостережень і висновків, може, є ідеї дослідів, щоб перевірити ці дані, може, нарешті, хтось вважає, що треба повторити вимірювання, — кажіть відверто. Справа серйозна — не до самолюбства і дріб’язкових образ… Коли заперечень немає — пропоную не гаючи часу гальмувати в економічному режимі. Потім обговоримо, що робити далі.

Підвівся Бруно Аскер; від його благодушності і сліду не було.

— Я хочу подивитися записи у дорожньому журналі. І в останньому, і в старих.

Корнєв подав йому купку тоненьких синіх книжечок. Бруно одразу почав уважно їх переглядати.

— Слухай-но, фізику! — Тоні Летьє з усіма був на «ти», — Можливо, ти і знайдеш одну-дві дрібні помилки, не в цьому справа! Йдеться не про те, на скільки процентів вони помилилися, вимірюючи яскравість і паралакс Г-1920. Важливо, чи справді ми летимо не в той бік. А може, тут щось інше?

— А я це й перевіряю, — не підводячи голови від журналів, буркнув Бруно.

— Може, якісь зміни простору? — вголос міркував пілот. — Наприклад, дзеркальне відбиття у просторі.

— Що б там не було: дзеркальне відбиття, зворотний час чи ще щось, але ми летимо не туди, — сухо підтвердив Март. — Це факт. Треба повертати назад! — Він знову тужливо втупився в підлогу.

— Ми віддаляємося… Кожна секунда роздумів відносить нас на 390 тисяч кілометрів не в той бік… — Марина нервово стискувала пальці. — П’ятнадцять років летіти не туди!

— Іване, ми ж бачимо зорю Г-1920 там, у групі Плеяд, — дзвінко сказала Галина. — Бачимо, розумієш? Як же повертати назад?

— Заплющити очі, — тихо порадив Летьє.

Стефан підвів голову, докірливо глянув на пілота. «Він ще жартує…» А насправді з зорею все ясно. Закони механіки невмолимі. Зорі немає. Треба повертати. На Землю, додому. Експедиція не вдалася.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Отцы-основатели
Отцы-основатели

Третий том приключенческой саги «Прогрессоры». Осень ледникового периода с ее дождями и холодными ветрами предвещает еще более суровую зиму, а племя Огня только-только готовится приступить к строительству основного жилья. Но все с ног на голову переворачивают нежданные гости, объявившиеся прямо на пороге. Сумеют ли вожди племени перевоспитать чужаков, или основанное ими общество падет под натиском мультикультурной какофонии? Но все, что нас не убивает, делает сильнее, вот и племя Огня после каждой стремительной перипетии только увеличивает свои возможности в противостоянии этому жестокому миру…

Айзек Азимов , Александр Борисович Михайловский , Мария Павловна Згурская , Роберт Альберт Блох , Юлия Викторовна Маркова

Фантастика / Биографии и Мемуары / История / Научная Фантастика / Попаданцы / Образование и наука