Привид часу

Корнєв нахилився над окуляром. Розсип зірок у колі телескопа став густіший. Капітан одразу відшукав біля перехрестя окуляра неяскраву зірочку. Величезна швидкість зорельота перетворила її з оранжевої на біло-голубу. «У чому ж справа? Погано, що ми не стежили за нею постійно, а тільки наглядали час од часу. Звичайна психологія мандрівників: для чого спостерігати те, на що досхочу надивишся зблизька? Астрономи знали цю зорю біль ше ста років, і ніхто не помітив у неї коливання яскравості. У чому ж справа?»

Стефан приладив фотоелемент до спектроскопічної приставки телескопа, настроїв її.

— Подивись, Іване.

Корнєв побачив райдужні смуги спектра на екрані, стрілки приладів. Безперечно, яскравість зорі стала меншою, принаймні втричі. Це було так дивно, що капітан замішався. Прилади показують правильно, сумніву немає. Тоді як усе це пояснити? «Адже ми летимо до зорі, а не віддаляємось од неї! Такого не буває: зоря, яка однаково світила тисячі, та що там тисячі, мільйони років, раптом почала гаснути на очах! — Корнєв усе ще не міг цьому повірити.

І те, що капітан зробив потім, конструктор Март сприйняв як образу. Корнєв ще раз старанно проградуював фотоелемент, уважно оглянув призми та лінзи у спектроскопі, обтер з них невидимий пил, потім знову виміряв яскравість зорі. Результат був той самий…

Капітан замислився.

— Що ти хочеш зробити? — ображено спитав Варт.

— Знову виміряти паралакс Г-1920.

— Ти думаєш, що астрономи помилилися? Відстань до зорі інша? Цього не може бути.

— Я нічого не думаю. Але перевірити треба, — капітан розстебнув ремені. — Не забудь поставити підпірки під дерева. Поламаються.

Бічні двигуни працювали сорок вісім годин, наповнюючи зореліт рівномірним дрижанням і подвійним проти звичайного тягарем прискорення. Тепер корабель летів не по променю зорі Г-1920, а відходив убік на 5000 кілометрів за секунду. Через 45 годин зміщення стало помітне. Корнєв і Март виміряли кут, на який зсунулася зоря.

Мовчки порозумівшись, кожен окремо перевірив дані і розрахував відстань од зорельота до Г-1920. В інший час обидва розсміялися б, якби хтось сказав, що їх страшенно налякає елементарна шкільна задача: за двома кутами і стороною обчислити трикутник… Але тепер було не до сміху. Астронавти обмінялися папірцями.

Вони знали, що відстань од Сонця до зорі Г-1920 була 10,1 парсека. Після п’ятнадцятилітнього польоту «Буревісника» до зорі з субсвітловою швидкістю вона становила 13,883 парсека! Розрахунки збіглися до третього знака після коми… Тепер уже не було сумніву: астронавти летіли до зорі, бачили її попереду і водночас віддалились од неї, причому саме на таку відстань, на яку мали наблизитися, — на дванадцять світлових років.

Корнєв і Март мовчали, приголомшені цим відкриттям. Капітан, болісно наморщивши лоба, вимовив над силу:

— Час… Більше нічого. Тільки час.

— Про що ти? — не зрозумів конструктор.

— Про цю зорю. У неї біг часу протилежний нашому. Тому так і сталося. Вона не попереду, а позаду нас… Півтора десятиліття летіти не туди! — Корнєв обхопив голову руками.

Стефан розгубився. Він дивився на Корнєва переляканими очима.

— Цього не може бути! Ти збожеволів! Хоча стривай. Якщо знак часу змінюється, то, за рівнянням Максвелла, електромагнітні хвилі світла йтимуть не від джерела світла, а до нього. До нього! А ми і на Землі, і тут дивимося назустріч хвилям… Можливо, щось іще? — Він замовк, напружено роздумуючи.

Корнєв знизав плечима, роблено всміхнувся.

— Оце так становище.

— Що ж робити? Гальмувати?

— Не поспішай. Там, де згаяно роки, дні вже нічого не вирішать, — капітан підвівся з крісла. — Порадимося з товаришами.

Анабіозна установка «Засинання-пробудження» (УЗП) була другим після оранжереї дітищем Марини Плашек. На Землі дівчина лише почала вивчати цю справу. З собою вона взяла кілька десятків кроликів для дослідів.

Після того, як на «Буревіснику» було зроблено все конче потрібне, за конструювання анабіозної установки взялися всі і, нарешті, створили її. УЗП могла зовсім легко виключати з життя і повертати до нього людину. В польоті це дуже важливо. Треба було економити життя.

Корнєв не раз пробуджував товаришів, піддавався цьому процесові сам і кожного разу дивувався тому, що відбувалось. Насправді подив мала викликати протилежна операція — засинання: під впливом променів молекулярних генераторів, які уповільнюють теплові коливання молекул і атомів, людське тіло охолоджується так швидко і рівномірно, що вода у тканинах не встигає кристалізуватися, — кожна клітина, нерв і мускул живуть. Але людина перетворюється в брилу склоподібної маси. Це було бридко і страшно.

А коли під час пробудження сизий кусок аморфного льоду стає живою людиною, це здається дивом.

Март стояв біля пульта молекулярних генераторів. Корнєв надів азбестові рукавички, вкотив на площадку вкритий інеєм контейнер з людиною, що вмерзла в лід. Капітан був зосереджений і похмурий.