Привид часу

— Словом, вирішили, що ваш «Буревісник» на шляху до Г-1920 зіткнувся з якимось тілом, був пошкоджений і що ви просите допомоги. Тоді й спорядили рятувальний зореліт-автомат…

— Так-так, — вигукнув Март, схопившись з крісла. — Рятувальний апарат! Людям же так далеко летіти не можна! — глузливо кинув він.

— Між іншим, такі автомати добре себе зарекомендували, — зауважив Іскра.

— Летить тепер ваш автомат, врізаючись у зорі.

— Скажіть, товаришу Іскра, — втрутилась у розмову Марина, — більше ніяких звісток не було з «Буревісника»?

— Ну, які можуть бути звістки, якщо корабель загинув невідомо де! Автомат ні на трасі, ні у гаданому районі його не знайшов… Простір — це простір! Не могли ж ми обшарити всю галактику… — Іскра хотів усміхнутись, але усмішки не вийшло. Відчував ніяковість, розмовляючи з астронавтами. Був старший і в той же час явно молодший од них. Як людина пізнішої епохи, Остап знав значно більше, ніж астронавти, — і разом з тим відчував себе малюком перед цими людьми, що стільки пережили…

— Простір — це простір… — повторила Марина. — І час — це час. Так?

— А ви хіба сумніваєтеся в цьому? — Іскра знизав плечима.

— Виходить, старий Бруно мав рацію, — задумливо вела далі жінка. — Є речі, які можна пізнати тільки там…

— Що саме? — спитав голова. — Може, ви розповісте?

— Так, розповімо. — Стефан Март вмостився зручніше в кріслі, глянув на всіх. — З вашого дозволу почну перший, бо саме того дня чергували я і Корнєв…

Частина перша ПРИМАРИ ЧАСУ

1. ВІДКРИТТЯ

У механічному відсіку лунали чисті мелодійні звуки скрипок. У кожного астронавта були свої улюблені композитори, свої вибрані записи. Іван Корнєв любив Третій концерт Бетховена для фортепіано з оркестром і часто його програвав. Під цю музику добре працювалося й думалось. Вступ скрипок в темпі уповільненого маршу. Потім ніжна, співуча мелодія… Зараз вступить фортепіано…

У динаміках клацнуло, і почувся тенорок Стефана Марта:

— Іване, а з зорею щось трапилося…

— Трапилося? — капітан корабля вимкнув верстат, здивовано глянув на динамік. — Зіпсувалася, чи що?

— Не знаю. Вона не стає яскравішою.

— Це через збільшення швидкості, оптичний обман. Зоря була оранжева, потім пожовтіла, тепер стала блакитною. Ефекти Допплера. Адже максимальна чутливість ока припадає на жовтий…

— Дякую, це я теж добре знаю! А тепер дивлюсь — і очам не вірю…

— Так перевір приладами розподіл яскравості зорі по спектру. Ти ж розумієш, що це дурниця?

— Розумію, Іване, розумію. У тому й справа, що розумію… — Динаміки ще щось промурмотіли і замовкли.

Залунало соло фортепіано. Корнєв знизав плечима, знову ввімкнув електроерозійний верстат. Синьо-білі іскри почали шмагати лискучий латунний циліндр, випльовуючи у бензол чорні крихти й каламуть. Електрорізець лишав позад себе глибокий, трапецієподібний паз. Ось іскри погасли. Корнєв витягнув із ванни верстата теплу втулку, що гостро пахла бензолом, помацав поверхню паза — шорстка. Обтер втулку губкою, затиснув у лещатах. Потім вийняв з ящика трикутний напилок з дрібною бархатною насічкою і почав обережно притирати втулку до грані паза.

Вічна музика лунала серед вічних зірок. Складний ритм концерту Бетховена дивно збігався з рухом рук Корнєва. Іван почав навіть тихенько наспівувати.

Усе йде добре, просто на славу: і втулка, і експедиція, і життя! Минуло п’ятнадцять років з дня старту, а за внутрішнім рахунком тільки дев’ять. Якщо відкинути час анабіозу, то кожен з них не прожив у зорельоті і чотирьох років… А скільки зроблено!

Тоді від станції старту на Плутоні віддалялася, викидаючи блакитні стовпи полум’я, трьохсотметрова герметична цистерна. На три чверті вона була залита анігілюючим пальним, восьму її частину займав склад матеріалів, продовольства, інструментів і приладів. У носовому, гнітюче порожньому і незатишному відсіку, сиділи на ящиках шість астронавтів — чотири чоловіки і дві жінки. Вони поглядали на голі стіни з сизими слідами зварювання і розмірковували, з чого почати.

— Та-а-к… — усміхнувся своїм спогадам Корнєв і кинув втулку у ванну з чистим толуолом: одмити наліт масла.

Цистерна «Буревісник» вгвинчувалась у простір. Усередині і зовні кипіла робота. Перші роки працювали всі астронавти: зварювали параболічні решітки антен у пустоті під зорями, що шалено крутилися, розраховували і паяли схеми, лагодили курсові та аварійні автомати, малярували, пресували з пластмаси побутовий дріб’язок, проектували і монтували санвузол так, щоб в оранжерею надходило добриво, працювали за верстатом, одшукували у велетенських стінах «Буревісника» місця витоку повітря, переплавляли відходи матеріалів, готували їжу…

Але з особливим захопленням кожен брався за свою улюблену справу. Навряд чи хтось інший з членів експедиції створив би таку оранжерею, як біолог Марина. А хто краще за радиста Галину Крон озвучив би корабель? Тепер у всіх відсіках лунає музика. Людей більше не пригнічує мертва тиша простору. А як Галина все обладнала: стереофонічне звучання, повний динамічний діапазон! Ніби сидиш у концертному залі!