Привид часу

— Зніми щиток у лівому кутку — там магістральний всмоктувальний вентиль, — кивнув Стефан. — Тримай викрутку… Все-таки яка дивна істота — людина, га, Іване?

— Чого? — капітан, присівши, орудував викруткою. — Людина — просто людина, і все.

У каютах лунала урочиста музика Чайковського.

Галина рвучко повернула регулятор. Музика обірвалась. Дівчина роз’єднала проводку, взяла інструмент і пішла по відсіках знімати динаміки.

Площадка біля перехідної камери була захаращена різними речами. Тоні розібрав каюти. Побачивши Галину, він простяг до неї руки, щоб допомогти пробратися через хаос.

— Галино, чуєш, Галино! Ото здивуються десь у центрі галактики, як виловлять наше крісло, га? «Космічний літальний апарат небаченої конструкції». Захоплюватимуться: оце техніка, куди нам з нашими спіралодисками…

Дівчина подивилася на пілота усміхаючись: «Ну який він ще хлопчисько! Але я саме таким і люблю його…»

— Стривай, — Тоні пошарив у кишенях, витяг грудочку крейди, написав на оббивці: «Галя + Тоні =?! Привіт, жукоокі! Дихайте носом, якщо він у вас є». Засунув крісло в камеру, натиснув кнопку. — Хай сушать голови…

Розчервонілий і пітний, Бруно, сердито поглядаючи навколо, знімав перебірки між спустілими відсіками; змотуючи кабелі електропроводки, гнучкі пластмасові труби, що підводили воду і газ, видирав із стін електрощити…

Усі працювали мовчки і швидко, розуміючи: що раніше вони повикидають у космос речі, які стали тепер баластом, то більше заощадять дорогоцінного антигелію.

А втім, руйнувати легше, ніж створювати. Вони впоралися за три доби. Вціліли тільки відсік управління, анабіозна установка, електромагнітна катапульта, обсерваторії, частина складу біоприпасів (харчі, вода, кисень), установка для кондиціонування, та ще лежала в стартовому гнізді на носі одномісна розвідувальна ракета «Ластівка». Наостанок астронавти як могли згладили сліди спустошення.

Потім усі зібрались у відсіку УЗП. Двигуни було погашено, зореліт обертався, створюючи відцентрове тяжіння.

— Робимо цикл надприскореного гальмування і зворотного розгону, — оголосив Корнєв. — Через півтори години астронавігатор увімкне двигуни на форсування. Прискорення 80 g, програму ви знаєте. Що ж, — він подивився на Марину, коротко усміхнувся, одвів очі, — приготуйтесь до сну. Я — останній…

Астронавти по черзі роздягались, щоб одяг не ушкодив тіло при заморожуванні, і занурювались у контейнери.

Імпульс випромінювання перетворював їх на лід. Автомат сам умикав і вимикав генератори. Капітан відводив вкриті памороззю контейнери в магнітні гнізда. Через десять хвилин він лишився один.

Корнєв поставив під проміння генераторів свій контейнер, увімкнув струм електромагнітів. Тепер стальні основи контейнерів і генераторних колон наглухо прикипіли до підлоги і гнізд; 80-кратне перевантаження не зсуне їх.

Ще раз оглянув усе, роздягся, набрав на дисках автомата видержку «120 годин», увімкнув 60-секундну затримку перед спрацюванням системи, вдихнув повні груди повітря, пірнув з головою у воду і став ждати.

Очевидно, він проробив усе це надто швидко. Чи секунди збігали повільніше. Як би там не було, Корнєв відчував, що повітря спирає йому груди. «Перемудрували Аскер і Крон, — роздратовано подумав він. — Переавтоматизували! Звичайно! Треба було провести кнопку вмикання у бак, а не ставити видержку. Чекай тепер! — Він мучився від задухи, судорожно стиснув щелепи і губи, щоб не втягнути в легені води. — Що ж таке? Невже автомат зіпсувався? Може, вискочити з контейнера?»

Та перед очима раптом постала картина, що запам’яталася з часу випробування УЗП: піддослідний кролик звільнився від вантажу, що тримав його на дні контейнера, і сильним стрибком вискочив з води. В ту мить спрацювали генератори — біла грудочка, в яку перетворився кролик, замерзши на льоту, дзенькнула об підлогу й розсипалась на скалки, мов скло.

В очах капітана закрутилися червоні кола. Від натуги він заскреготів зубами, щосили відштовхнувся ногами, вилетів з циліндра і клубком покотився по підлозі. Підвівся. Плече і груди були в багрових саднах. «У чому ж справа?» Корнєв підійшов до автомата. Алюмінієвий кожух тьмяно вилискував у світлі газорозрядних ламп. Погляд капітана впав На лічильник автомата: цифрові диски, які він тільки-но встановив на «120», показували у вічку «000».

Іван не встиг отямитися від недавньої задухи, як у нього знову тривожно закалатало серце.

— Невже минуло 120 годин?..

Він оглянувся навколо. Нічого не змінилось. У прозорих контейнерах заклякли синюваті тіла товаришів. Дзеркальні антени генераторів були спрямовані на циліндр, з якого Корнєв тільки-но вискочив. На підлозі розтеклися калюжі води. Це Корнєв розхлюпав з контейнера.

Капітан підійшов до свого бака, встромив руку у воду: вона була трохи тепліша, ніж тоді, як він занурився. Може, вода нагрілась од його тіла?