Привид часу

— Може, зараз десь у Всесвіті засідають академіки, які складаються з частинок з негативною масою, і переконливо доводять, що світів, де маса має протилежний знак, бути не може, бо частинки з протилежною масою повинні самовільно накопичувати нескінченну енергію, — знову вставив Тоні.

— От-от! — зрадів Бруно. — Що з вами, Тоні? Це суперечить тому, що ви обстоювали досі.

— Вникаю у вашу гіпотезу, професоре. Тільки це не означає, що я згоден з вами.

— Нехай так, — погодився Корнєв. — Негативні маси можливі. Але при чому тут Г-1920?

«Ми не належимо собі. У цьому вся справа. Ми полетіли не заради гострих відчуттів, не з цікавості і навіть не ради того, щоб довести правоту свою чи інших. Ми добуваємо потрібні людству знання, величезні знання про світ, у якому живемо. І немає значення, кому пощастить їх добувати. Важливо — добути. Важливо послужити як можеш цій справі. Втішай себе хоч цим, біолог Плашек. Полетить твоя анабіозна установка».

— А ось при чому, — фізик повернувся до капітана. — Якщо Г-1920 має негативну масу, то, за законом Ньютона, вона відштовхуватиме тіло звичайної маси. Відштовхуватиме! Фізично це означає, що поле тяжіння поширюється не від зорі Г-1920, а до неї! У неї поле гравітаційного відштовхування, а не тяжіння. Розумієте? Але тяжіння — лише одна властивість, один прояв того єдиного просторового поля, яке створюють навколо себе скупчення речовин. Інші властивості єдиного поля ми сприймаємо як світло, електричні, магнітні, внутрішньоядерні сили і поля… Просторове поле цієї зорі поширюється навпаки. Всі його прояви: світло, поле від електричних зарядів, від магнітів, поля тяжіння, ядерних сил…

— Ага! — кивнув Корнєв. — Виходить, тому і світло її поширюється не в той бік. Що ж…

На містку заклично замиготіла лампочка селектора. Всі замовкли. Капітан піднявся нагору.

— Іван? — почув він з динаміка голос Стефана.

— Так, я.

— Доповідаю: автоматику катапульти перевірив, усе гаразд. Ти можеш трошечки змістити зореліт, на 0,5 кутових секунди до Сонця?

— Навіщо?

— Щоб контейнери не опинились на траєкторії зорельота. Так вони підуть прямо в ціль, у межах орбіти Сатурна. Я розрахував…

— Що ж, слушно. — Корнєв підійшов до пульта, натиснув і відпустив кнопку. Коротко завищав мотор маховика, на кутомірній шкалі ледь зсунулася світна риска. — Готово, Стефане.

— Дякую. Ви там ще не награлись? А то — карету подано…

Корнєв різко повернув регулятор гучності вліво. Спустився вниз, сів… — Хто далі?

— Ну, добре, — легенько ляснув у долоні Тоні. — Припустімо, Г-1920 складається з речовини з антимасою. Що ж нас там жде?

— По-перше, гравітаційне відштовхування, коли підлітатимемо до зорі, — Бруно загнув вказівний палець.

— Це непогано, — схвалив капітан. — Зоря гаситиме нашу швидкість і допоможе розігнатися від неї. Заощадимо пальне.

— Якусь дрібницю. Маса зорі невелика. Її відштовхування гаситиме швидкість — сотню-дві кілометрів за секунду, — заперечив Бруно. — По-друге, для ядерних сил відштовхування наших і тутешніх нуклонів буде таке ж сильне, як звичайно їхнє взаємне притягання, — він загнув другий палець.

— А це здорово! — обізвався Летьє. — Може, пощастить розробити нові типи ядерного розпаду? Нові реакції?

— Це було б здорово, — сумно всміхнувся Корнєв. — Особливо, коли врахувати, що в розпаді доведеться брати участь «Буревіснику» і нам.

— Ще має бути взаємне відштовхування молекулярних полів у нашої речовини і речовини Г-1920. Три. — Бруно загнув ще один палець. — Оце, мабуть, і все.

— Не густо! — зауважив Летьє. — А що ти скажеш відносно процесів, які відбуваються там у речовині? Не в полях навколо неї, а в самій речовині?

— Я сказав тільки те, що міг обґрунтувати, — сухо відповів фізик.

— Любий професоре, — примруживши очі, зворушливо мовив пілот, — ви нічого нового не провістили! Усі ці елементарні ефекти можна припустити, виходячи з гіпотези античасу. Гравітаційне поле, за Ейнштейном, поширюється за законами, подібними до законів поширення електромагнітного поля. Якщо змінити знак часу у рівняннях Ейнштейна, то якраз і вийде зворотне поширення полів. Такі міркування можна застосувати до будь-яких полів: і до ядерних, і до молекулярних. Що ви на це скажете, професоре?

— Але Бруно обійшовся без парадокса Марини, — заперечив Корнєв.