Читаем Привид часу полностью

Знову мертва пауза, ще довша.

— Добре. Час від часу посилайте сигнали чутності. Краще — телеграфним кодом… А взагалі, нудна це справа — діалог на відстані в мільйони кілометрів. Наче розмовляєш з важкодумом. Доведеться перейти на монологи… Визначаю паралакс планети. Про відстань скажу через три хвилини… — Після паузи Летьє доповів: — По прямій — п’ятдесят вісім мільйонів кілометрів. По моїй траєкторії — близько ста десяти мільйонів, майже доба польоту. Під впливом антитяжіння зорі ракету трохи відносить з розрахункової траєкторії. Попереду, як і раніше, пустота і простір. Передачу кінчаю, нічого нового більше нема. Наступна через три години. Кінець.

Корнєв і Аскер ці три години по одному чергували біля динаміка. Час від часу Тоні насвистував, потім став декламувати вірші:

Ви пішли,сказати б,від турбот земних.Порожнеча…Летитеміж зір у безвість.Ні тобі авансів,ні пивних.Тверезість.

— Чиї це вірші? — поцікавився Бруно. Відповідь прийшла через хвилину:

— Володимира Маяковського, фізику. Не знати такого поета!..

— Ні, чому ж! «…співець кип’яченої і лютий ворог води сирої» — процитував Бруно.

— «Професоре! Зніміть окуляри-велосипед! Я сам розповім про час і про себе!» Прямо про тебе сказано! — долинуло через хвилину і десять секунд. — Про час і я тобі ще розповім, почекай. І про античас… Ох, чорт! Брила! — настала пауза. Потім почулось і стихло різке шипіння двигуна. А ще за хвилину пролунав спокійний голос Летьє: — «Ластівка» — просто молодчина. Тільки що ми з нею ухилились від боліда завбільшки з хмарочос. І де він узявся? До зони, по-моєму, ще мільйона півтора кілометрів… Після паузи почулося: — Віртемолік аротвіп анойьлім… — голос плавно затих.

— Що? Що? — насторожився Бруно. — Повтори. Прийом!

— Погано чути? — після паузи знову залунав голос пілота. — Я сказав, що ухилився від боліда. До речі, схоже, що він — перша ластівка, точніше — перший літаючий слон. Радіолокатор обіцяє ще. Передачу припиняю. Буде ніколи. Кінець!

З динаміка почулось несамовите шипіння: це Тоні увімкнув двигун. Шипіння то стихало, то ставало гучнішим. Подеколи долинало клацання — то переключалося реле. Ракета маневрувала десь там, за двадцять з гаком мільйонів кілометрів од «Буревісника», пробираючись через пояс метеорів.

Корнєв і Бруно напружені стояли біля динаміка.

Минуло понад дві години. Шипіння нарешті припинилось.

— «Буревісник»! — пролунав бадьорий голос Летьє. — Як чуєте? Пояс пройшов. До планети сімдесят мільйонів кілометрів по моїй траєкторії. Попереду — пустота…

— Молодець, Тоні! Чуємо добре! Відпочинь тепер, переключи керування на автопілот! — полегшено зітхнувши, закричав у мікрофон Іван.

«А чуємо не завжди добре… — Бруно згадав недавнє невиразне бурмотіння. — Треба увімкнути магнітний запис». Він вставив у магнітофон, вмонтований у стіні, бобіну з чистою плівкою і підімкнув його до приймача.

— До планети 56 мільйонів кілометрів по моїй траєкторії, — повідомив Летьє через вісім годин польоту. — Іду по прямій. Трохи відносить антитяжіння зорі. Бачу майже весь диск планети, тільки верхня частина ще в ночі. Алло, земляни! Вимкніть, ради бога, свої позивні. Здуріти можна. Дайте краще музику! Ефір чистий, я й так вас ні з ким не переплутаю. Прийом!

Екран телескопа ракети «Ластівка» показував приплюснуту зверху мутно-оранжеву кульку. По ній плавали розмиті бурями плями. Летьє подумав: «Майже як Марс, коли до нього летіти від Землі. Від Землі, — повторив він самими губами. — Яка ти там тепер стала, плането Земля?»

Пілот відкинувся на спинку крісла, ліг зручніше. Тіло не стомилось — невагомість не напружувала м’язів. Стомився мозок, стомилися нерви, трохи тремтіли руки. «Це після проходження пояса», — мляво подумав Тоні. Тепер попереду були десятки мільйонів кілометрів пустоти. Можна відпочити. «Еге ж, у поясі довелося попрацювати. Я трохи прибрехав, метеори і тут ішли досить густо. Добре, що все обійшлось. Коли полечу назад, доведеться вибрати якусь обхідну траєкторію, хоч і не хочеться. Скоріше б у зореліт і — додому, на Землю. Вони теж, мабуть, ждуть не діждуться. Стомилися всі…»

У цю хвилину в слуховій капсулі припинився розмірений писк позивних «Буревісника». Отже, прохання його дійшло і прийнято. Кілька секунд поклацування, легеньке шипіння і раптом грянув драматичний акорд фортепіано. Концерт Гріга для фортепіано з оркестром. Летьє усміхнувся. «Іван знає, що для мене поставити».

Пілот одстебнув пояски біодатчиків, закинув руки за голову, заплющив очі і згадав останню годину перед стартом в Астрограді…


Він вирішив дійти до космодрому пішки, щоб не бути присутнім на пишній і обтяжливій, мов похорон, церемонії прощання. Була осінь. З річки дув вологий вітер. Небо заволоклося сірими хмарами, що тільки подекуди відкривали клаптики холодної блакиті. Тоні бродив у парку. Було похмуро, урочисто, журно. Голі лави, внизу сіра річка, жовте листя на деревах і чорному асфальті доріжок…

Перейти на страницу:

Похожие книги

Отцы-основатели
Отцы-основатели

Третий том приключенческой саги «Прогрессоры». Осень ледникового периода с ее дождями и холодными ветрами предвещает еще более суровую зиму, а племя Огня только-только готовится приступить к строительству основного жилья. Но все с ног на голову переворачивают нежданные гости, объявившиеся прямо на пороге. Сумеют ли вожди племени перевоспитать чужаков, или основанное ими общество падет под натиском мультикультурной какофонии? Но все, что нас не убивает, делает сильнее, вот и племя Огня после каждой стремительной перипетии только увеличивает свои возможности в противостоянии этому жестокому миру…

Айзек Азимов , Александр Борисович Михайловский , Мария Павловна Згурская , Роберт Альберт Блох , Юлия Викторовна Маркова

Фантастика / Биографии и Мемуары / История / Научная Фантастика / Попаданцы / Образование и наука