Читаем Професор Вільчур полностью

На той момент, коли він приступив до операції, він був абсолютно спокійний і впевнений у кожному своєму русі. Косий розріз був точно виміряний. Кілька крапель крові на білій жировій основі та синьо-фіолетовий клубок кишок. Розпечений дріт електричного апарату коротким, різким шипінням виконав своє завдання, й опухле хробакоподібне охвістя апендиксу опинилось у склянці з формаліном. Операція підходила до кінця. На сорок п’ятій хвилині професор Вільчур наклав шви.

– …дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п’ятнадцять, – доктор Жук рахував інструменти.

Хвору вивели з операційної.

– Бракує одного, – спокійно сказав доктор Жук.

Мить розгубленості. Професор Вільчур, який уже знімав маску, сказав хрипким голосом:

– Назад на стіл.

Черевну порожнину довелося відкрити вдруге, щоб дістати з живота невеликий металевий предмет, який виблискував нікелем. Спека в операційній і втома довели до того, що Вільчур останнім зусиллям волі утримував свій мозок у свідомості, а руки – під контролем. Він відчував, що зараз знепритомніє. На щастя, він витримав до кінця.

Пацієнтку забрали, коли вона вже прокидалася від наркозу. Похитуючись, Вільчур вийшов за нею у прохолодний коридор. Він зняв маску і кілька хвилин стояв, притулившись до підвіконня. До нього повільно поверталася свідомість і сили. Він також зрозумів, що шум, який він чує, це наслідок надто великої кількості брому. Вільчур повільно попрямував до роздягальні. Санітар допоміг йому перевдягнутися, професор наказав принести йому шубу й капелюх і, навіть не заходячи до свого кабінету, вийшов на вулицю.

Тим часом в лікарні гуло, як у вулику. Справді, залишати хірургічні інструменти в черевній порожнині – це досить поширені випадки серед хірургів, що потребує повторної операції, але професор Вільчур був відомий своєю неймовірною свідомістю і сприйнятливістю, і ніколи нічого подібного з ним не траплялося.

Асистенти також помітили слабкість професора, а доктор Жук, уважно спостерігаючи за ним, навіть передбачав непритомність і приготувався особисто замінити професора, аби закінчити операцію, якщо дійде до нещасного випадку.

Тепер уся еліта клініки зібралася в кабінеті професора Добранецького, який сказав:

– Ми всі поважаємо його, ми визнаємо його заслуги, ми дуже йому симпатизуємо, але ми не повинні закривати очі на очевидні факти: він стара людина, йому потрібен відпочинок, він нічого не хоче слухати. Адже подібні випадки будуть траплятися щораз частіше. Я справді не знаю, що робити.

Серед загальних підтакувань пролунав тремтячий голос доктора Люції Канської:

– Тут нічого не треба робити. Тут треба повідчиняти вікна й вивітрити цю огидну атмосферу, над створенням якої працюють недоброзичливі люди. Слід протидіяти бридким пліткам, брехні та наклепам. Я не знаю, чи зміг би хтось підтримувати спокій і рівновагу серед тих бридких оскаржень, мерзенних, підступних інтриг, підкилимних ігор, якими оточили професора Вільчура. Це ганьба! Це сором! Але помиляються ті, хто хоче довести професора Вільчура до руїни. Вони помиляться в розрахунках. Така людина, як він, не зігнеться під тягарем підлості нікчемних інтриганів, усі порядні люди стануть на його бік!..

Професор Добранецький зблід і нахмурив брови.

– Ми всі на його боці, – чітко промовив він.

– Еге ж? Ви також, пане професоре? – вона дивилася йому просто в очі.

Добранецький не міг приховати свого обурення:

– Моя дорога пані. Тоді, коли ви ще носили шкільну форму, я опублікував біографію професора Вільчура! Ви занадто молода і забагато дозволяєте собі нехтувати певною відстанню між нами. Вважаю, що мені не треба більш чітко це пояснювати.

Доктор Люція розгубилася: насправді між нею і Добранецьким була така відстань, як між генералом і рядовим, і лише раптове обурення дозволило їй на мить забути про це.

Скориставшись тим, що Добранецький після останнього слова відвернувся до доцента Бернацького, Люція вийшла з кабінету. Кольського вона знайшла на третьому поверсі, він саме закінчував перев’язку. Її так трясло, що він спитав:

– Щось трапилось?

Люція заперечливо похитала головою:

– Ні, нічого. Нічого важливого. Тільки вони знову задумують лихе… Я хотіла з вами поговорити.

– Гаразд, – кивнув він. – За п’ять хвилин я вільний. Зачекайте у моїй кімнаті.

В його очах була тривога і сум.

Коли Кольський увійшов, Люція сиділа за письмовим столом і плакала:

– Який огидний, який бридкий світ…

Кольський обережно взяв її за кінчики пальців і переконливо сказав:

– Він завжди був таким. Боротьба за існування – це не дитяча забава чи товариська гра, а війна, постійна війна, в якій і зуби, й кігті є такою ж гарною зброєю, як і слова. Це важко усвіддомлювати. Проте так, очевидь, має бути. Ну, заспокойтесь, панно Люціє, заспокойтесь.

Розділ IV

Голова Тухвич задумливо постукував олівцем по стосику тонких аркушів, надрукованих на машинці.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Шагреневая кожа
Шагреневая кожа

По произведениям Оноре де Бальзака (1799—1850) можно составить исчерпывающее представление об истории и повседневной жизни Франции первой половины XIX века. Но Бальзак не только описал окружающий его мир, он еще и создал свой собственный мир – многотомную «Человеческую комедию». Бальзаковские герои – люди, объятые сильной, всепоглощающей и чаще всего губительной страстью. Их собственные желания оказываются смертельны. В романе «Шагреневая кожа» Бальзак описал эту ситуацию с помощью выразительной метафоры: волшебный талисман исполняет все желания главного героя, но каждое исполненное желание укорачивает срок его жизни. Так же гибельна страсть художника к совершенству, описанная в рассказе «Неведомый шедевр». При выпуске классических книг нам, издательству «Время», очень хотелось создать действительно современную серию, показать живую связь неувядающей классики и окружающей действительности. Поэтому мы обратились к известным литераторам, ученым, журналистам и деятелям культуры с просьбой написать к выбранным ими книгам сопроводительные статьи – не сухие пояснительные тексты и не шпаргалки к экзаменам, а своего рода объяснения в любви дорогим их сердцам авторам. У кого-то получилось возвышенно и трогательно, у кого-то посуше и поакадемичней, но это всегда искренне и интересно, а иногда – неожиданно и необычно. В любви к творчеству Оноре де Бальзака признаётся переводчик и историк литературы Вера Мильчина – книгу стоит прочесть уже затем, чтобы сверить своё мнение со статьёй и взглянуть на произведение под другим углом.

Оноре де Бальзак

Проза / Зарубежная классическая проза / Классическая проза
Этика
Этика

Бенедикт Спиноза – основополагающая, веховая фигура в истории мировой философии. Учение Спинозы продолжает начатые Декартом революционные движения мысли в европейской философии, отрицая ценности былых веков, средневековую религиозную догматику и непререкаемость авторитетов.Спиноза был философским бунтарем своего времени; за вольнодумие и свободомыслие от него отвернулась его же община. Спиноза стал изгоем, преследуемым церковью, что, однако, никак не поколебало ни его взглядов, ни составляющих его учения.В мировой философии были мыслители, которых отличал поэтический слог; были те, кого отличал возвышенный пафос; были те, кого отличала простота изложения материала или, напротив, сложность. Однако не было в истории философии столь аргументированного, «математического» философа.«Этика» Спинозы будто бы и не книга, а набор бесконечно строгих уравнений, формул, причин и следствий. Философия для Спинозы – нечто большее, чем человек, его мысли и чувства, и потому в философии нет места человеческому. Спиноза намеренно игнорирует всякую человечность в своих работах, оставляя лишь голые, геометрически выверенные, отточенные доказательства, схолии и королларии, из которых складывается одна из самых удивительных философских систем в истории.В формате a4.pdf сохранен издательский макет.

Бенедикт Барух Спиноза

Зарубежная классическая проза