Читаем Професор Вільчур полностью

Не далі, як учора він пережив нове приниження. На лекцію не з’явився жоден студент. Він вибіг з аудиторії, ніби його гнали глузливі погляди порожніх стін. Він був близький до самогубства. Все закінчилося болісною печінковою колькою, і потім цілий день через надмірну дозу беладонни він відчував шум у вухах. На щастя, того дня він провів ряд легких і простих операцій, які не вимагали особливої напруги уваги та винахідливості й пройшли цілком успішно.

«Знищ його…» – так сказала Ніна. Він коротко засміявся сумним сміхом. Як же він міг знищити Вільчура!.. Чи в університетських коридорах за поли ловити студентів і тягнути їх на свої лекції, чи мститися цим молодим лікарям, які бажають асистувати Вільчурові на операціях у клініці, чи викрадати у нього багатих пацієнтів, бо ж конкуренція тут не рахується, хоч всі знали, що Добранецький значно дешевше бере за операції і – о сором! – навіть принижується до знижки ціни. Він поглянув на годинник. Наближається п’ята. Сьогодні був день прийняття Ніни. Невдовзі почнуть сходитися гості. Дедалі менше гостей. Їх салон ставав усе менш привабливим для знайомих. Більше бувало тільки тоді, коли попередньо розходилася звістка, що прийде професор Вільчур.

«Знищ його», – сказала Ніна.

Знищити Вільчура означало знищити його славу, означало знищити віру пацієнтів у непогрішимість його діагнозу, в твердість його руки.

Добранецький підвівся і почав ходити кімнатою. Були й інші способи. Крутитися, як мураха, а скоріше рити, як кріт, підривати цю віру, використовуючи ті слабкості, які залишилися у Вільчура з часів його амнезії. Тільки Добранецький гребував такими засобами боротьби. Знав, що Вільчур зі свого знахарського періоду зберіг особливу любов до різного виду трав і різної мазі сумнівної цінності, він також знав, що ті примітивні засоби не можуть завдати шкоди хворим, і не схвалював поведінки Ніни, яка використовувала найменшу нагоду, щоб висміяти це знахарство і вживати всю свою чарівність, щоб заразити власною іронією різних молодих лікарів, які бували в їхньому домі.

Агітація проти Вільчура, яку вона проводила таким способом, давала незначні результати. Численні анекдоти почали кружляти у лікарнях і клініках, і коли доходили до нього, Добранецький упізнавав злий жарт своєї дружини. Лікарський молодняк з властивим для свого віку несприйняттям усього, що не дихає сучасністю, охоче підхоплював ці іронічні нотки, щоб піднести власне значення через применшення престижу визнаного майстра. Також іноді траплялося, що саме такі людці категорично радили своїм пацієнтам не запрошувати на консиліум Вільчура, але це бувало рідко.

Кілька тижнів тому в декількох варшавських газетах з’явилися згадки та колонки з використанням анекдотичного матеріалу. Хоча ім’я Вільчура там не називали, кожен міг легко здогадатися, про кого йшлося. Добранецький також звинуватив Ніну в авторстві цих речей. Останнім часом він калька разів зустрічав у них вдома кількох журналістів, які ніколи раніше у них не бували. Раптове зацікавлення Ніни людьми з преси не могло пройти повз увагу Добранецького.

Усі ці дії Ніни викликали у нього не тільки огиду. Це також викликало в нього сумне переконання у безсиллі цих половинчастих заходів у боротьбі за існування.

– Знищ його, – сказала вона, – якщо я тобі дорога…

Добранецький прикусив губу і зупинився біля вікна. Крізь голе віття осінніх дерев просвічувалися густі білі вогники ліхтарів, які ставали дедалі яскравішими у темряві, яка згущувалась. Далеке місто монотонно гуло. Неподалік на мокрому асфальті зашурхотіли шини, і перед дверима палацику зупинилася машина.

Перші гості. Слід було перевдягнутися.

Розділ II

Професор Вільчур на мить замовк. Його очі повільно просувалися по аудиторії, заповненій до краю. Настала цілковита тиша. Він відчував, що у цій залі кожне його слово потрапляє просто до сердець, і кожне серце реагує на нього яскравим резонансом.

– Тому що поклик лікаря, – знову залунав його голос, – це творіння тієї найбільшої і найпрекраснішої любові, любові до ближнього, яку Бог посіяв у наших загрубілих серцях. Призначення лікаря – це віра у братерство, це високе свідчення людської спільноти. І коли ви вирушаєте у світ, щоб виконувати свою місію, перш за все пам’ятайте про одне: любіть.

Професор Вільчур хвилину ще стояв нерухомо і мовчав, потім посміхнувся, ледь кивнув головою і своїм важким, пружним кроком вийшов з аудиторії.

Скільки разів, скільки сотень разів після лекції він проходив цим широким коридором і його наздоганяла гучна хвиля гамору, що вибухала в аудиторії, коли він залишав її. Але сьогодні це була не звичайна лекція і не про звичні речі говорив професор Вільчур своїм слухачам. І він сам також не був у звичному настрої.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Шагреневая кожа
Шагреневая кожа

По произведениям Оноре де Бальзака (1799—1850) можно составить исчерпывающее представление об истории и повседневной жизни Франции первой половины XIX века. Но Бальзак не только описал окружающий его мир, он еще и создал свой собственный мир – многотомную «Человеческую комедию». Бальзаковские герои – люди, объятые сильной, всепоглощающей и чаще всего губительной страстью. Их собственные желания оказываются смертельны. В романе «Шагреневая кожа» Бальзак описал эту ситуацию с помощью выразительной метафоры: волшебный талисман исполняет все желания главного героя, но каждое исполненное желание укорачивает срок его жизни. Так же гибельна страсть художника к совершенству, описанная в рассказе «Неведомый шедевр». При выпуске классических книг нам, издательству «Время», очень хотелось создать действительно современную серию, показать живую связь неувядающей классики и окружающей действительности. Поэтому мы обратились к известным литераторам, ученым, журналистам и деятелям культуры с просьбой написать к выбранным ими книгам сопроводительные статьи – не сухие пояснительные тексты и не шпаргалки к экзаменам, а своего рода объяснения в любви дорогим их сердцам авторам. У кого-то получилось возвышенно и трогательно, у кого-то посуше и поакадемичней, но это всегда искренне и интересно, а иногда – неожиданно и необычно. В любви к творчеству Оноре де Бальзака признаётся переводчик и историк литературы Вера Мильчина – книгу стоит прочесть уже затем, чтобы сверить своё мнение со статьёй и взглянуть на произведение под другим углом.

Оноре де Бальзак

Проза / Зарубежная классическая проза / Классическая проза
Этика
Этика

Бенедикт Спиноза – основополагающая, веховая фигура в истории мировой философии. Учение Спинозы продолжает начатые Декартом революционные движения мысли в европейской философии, отрицая ценности былых веков, средневековую религиозную догматику и непререкаемость авторитетов.Спиноза был философским бунтарем своего времени; за вольнодумие и свободомыслие от него отвернулась его же община. Спиноза стал изгоем, преследуемым церковью, что, однако, никак не поколебало ни его взглядов, ни составляющих его учения.В мировой философии были мыслители, которых отличал поэтический слог; были те, кого отличал возвышенный пафос; были те, кого отличала простота изложения материала или, напротив, сложность. Однако не было в истории философии столь аргументированного, «математического» философа.«Этика» Спинозы будто бы и не книга, а набор бесконечно строгих уравнений, формул, причин и следствий. Философия для Спинозы – нечто большее, чем человек, его мысли и чувства, и потому в философии нет места человеческому. Спиноза намеренно игнорирует всякую человечность в своих работах, оставляя лишь голые, геометрически выверенные, отточенные доказательства, схолии и королларии, из которых складывается одна из самых удивительных философских систем в истории.В формате a4.pdf сохранен издательский макет.

Бенедикт Барух Спиноза

Зарубежная классическая проза