Читаем Професор Вільчур полностью

Останніми тижнями до нього долинали дедалі дивніші й болісніші для нього повідомлення. Спочатку вони так його здивували, що він навіть не міг зорієнтуватися. Вони видалися йому чимось випадковим, незрозумілим, навіть абсурдним. Не тому, що вони стосувалися його особи: якби подібні образливі речі розповідали про професора Добранецького, про доктора Ранцевича, Бернацького чи навіть про молодого Кольського, це вразило б Вільчура так само сильно.

До цього дня він не хотів і не міг повірити, що ця наклепницька кампанія проти нього була організованою акцією і походила з одного джерела. Він не вірив, бо не мав ворогів. Нікому не бажав зла, нікого не кривдив. Протягом усього життя він був вірний настановам, якими закінчив сьогоднішню лекцію.

«Це неможливо», – повторював про себе, йдучи світлим коридором.

Тільки перед дверима деканату він поглянув на годинник. Була одинадцята. У першій кімнаті, на своє здивування, Вільчур побачив кількох невідомих чоловіків. Коли увійшов, вони встали, і секретар пояснив:

– Це панове з преси. Вони хотіли попросити пана професора про інтерв’ю.

Вільчур усміхнувся.

– Ще вам мало? Я думав, що протягом трьох років ви нарешті змогли задовольнити цікавість своїх читачів. Ви набриднете їм моєю персоною і моїми переживаннями.

– Ні, професоре, – сказав один журналіст. – Цього разу нам ідеться про вашого нового пацієнта.

– Про пацієнта? Якого пацієнта?

– Про Леона Доната.

Вільчур розвів руками.

– Що ж я можу вам сказати з цього приводу… Нічого серйозного. Наскільки мені відомо зі звіту моїх міланських колег, операція буде легкою і навіть немає ризику якихось тривіальних наслідків.

– Однак, пане професоре, це операція на горлі, яке приносить кілька мільйонів злотих на рік. Ну й популярність Доната. Пане професоре, ви розумієте, що ця операція – сьогодні найцікавіша подія не лише у Варшаві, а й у всій Європі, та навіть у всьому світі. Усе, що ви б хотіли сказати нам про неї, завжди буде сенсацією.

– Ну гаразд, – погодився Вільчур. – Мушу вже їхати в клініку і дорогою надам вам усю інформацію.

Великий чорний лімузин професора чекав унизу. Вони сіли в нього, і поки машина рухалася багатолюдними вулицями, журналісти ретельно записували у своїх нотатниках аргументи Вільчура.

Через свою зайнятість професор лише зараз усвідомив, що в цей день до його клініки справді будуть звернені мільйони очей шанувальників великого співака. Доктор Люція Канська вже вчора йому говорила, що вся польська преса з великим задоволенням відзначала новину про рішення Доната, який, не довіряючи італійським, французьким та німецьким хірургам, вирішив доручити операцію на горлі саме йому, професорові Вільчуру, і тому вирішив здійснити далеку подорож до Варшави.

З описів та фотографій виходило, що ця операція мала б пройти легко й без ускладнень. Вільчур не міг не дивуватися побоюванням співака, для якого голос був усім сенсом існування, а незначна невпевненість руки хірурга під час операції позбавила б його слави та колосальних доходів.

Приїхавши в клініку, Вільчур помітив, що тут також панує збудження. Насамперед в очікуванні на приїзд співака перед воротами зібралася величезна юрба. У холі та коридорах був великий рух. Вільчур попрощався з журналістами і по дорозі до свого кабінету ще зазирнув до кімнати чергового лікаря. Він застав тут медсестру і поцікавився:

– Хто сьогодні чергує?

– Доктор Канська, пане професоре.

Він кивнув головою:

– Це добре.

У себе в кабінеті він побачив професора Добранецького, який щось обговорював з молодим Кольським. Обидва були збуджені розмовою, але замовкли, коли увійшов Вільчур. Вони привіталися, після чого Кольський коротко й по-діловому розповів Вільчурові про стан здоров’я кількох пацієнтів і закінчив так:

– Пане професоре, інженера Лінґіса ви мали самі сьогодні оглянути. Пані Лясковська і пан Римський також просили, щоб пан професор їх особисто відвідав. Це все на третьому поверсі. Той бідака, якого ввечері привезли з розтрощеним тазом, зранку дістав внутрішній крововилив і перебуває в агонії. Здається, що йому вже більше нічого не допоможе.

– Дякую, пане-колего, – відповів Вільчур і, глянувши на годинник, додав: – Спершу я повинен подивитися горло Доната. Чи маленька операційна готова?

– Так, пане професоре.

– Велику ви, пане-колего, займете на добрих чотири години, чи не так? – Вільчур звернувся до Добранецького. – Я був би радий, якби вам вдалося його врятувати.

Добранецький знизав плечима.

– Цілком безнадійна справа. Один шанс на сотню.

Поки Вільчур надягав халат, під вікнами щораз голосніше лунали вигуки. Лікарі обмінялися посмішками. Вони порозумілися без слів. Але Кольський зауважив:

– Усе ж люди цінують мистецтво більше, ніж здоров’я. Нікому б з нас ніхто б не зробив таких овацій.

– Ви забуваєте, колего, про професора Вільчура та його популярність, – легенько докинув Добранецький.

– Ця популярність полягає не в тому, що я лікар, а в тому, що я був пацієнтом, – відповів Вільчур і вийшов з кабінету. Відразу за ним вийшов Кольський.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Этика
Этика

Бенедикт Спиноза – основополагающая, веховая фигура в истории мировой философии. Учение Спинозы продолжает начатые Декартом революционные движения мысли в европейской философии, отрицая ценности былых веков, средневековую религиозную догматику и непререкаемость авторитетов.Спиноза был философским бунтарем своего времени; за вольнодумие и свободомыслие от него отвернулась его же община. Спиноза стал изгоем, преследуемым церковью, что, однако, никак не поколебало ни его взглядов, ни составляющих его учения.В мировой философии были мыслители, которых отличал поэтический слог; были те, кого отличал возвышенный пафос; были те, кого отличала простота изложения материала или, напротив, сложность. Однако не было в истории философии столь аргументированного, «математического» философа.«Этика» Спинозы будто бы и не книга, а набор бесконечно строгих уравнений, формул, причин и следствий. Философия для Спинозы – нечто большее, чем человек, его мысли и чувства, и потому в философии нет места человеческому. Спиноза намеренно игнорирует всякую человечность в своих работах, оставляя лишь голые, геометрически выверенные, отточенные доказательства, схолии и королларии, из которых складывается одна из самых удивительных философских систем в истории.В формате a4.pdf сохранен издательский макет.

Бенедикт Барух Спиноза

Зарубежная классическая проза
Большое собрание сочинений в одном томе
Большое собрание сочинений в одном томе

Добро пожаловать в мир Г.Ф. Лавкрафта! В нём вы окунётесь в атмосферу беспредельного ужаса перед неведомыми силами и почувствуете трепет прикосновения к сверхъестественному.Имя Говарда Филлипса Лавкрафта прогремело на весь мир, как эталон литературы ужаса. Фигура писателя окружена покровом домыслов, мифов и загадок. И действительно, чтобы создать свою вселенную, свой мир, разительно отличающийся от реального, надо было обладать неукротимой фантазией и смелостью безумца. При чтении его творений не покидает ощущение, что Зазеркалье совсем рядом, стоит только сделать один шаг, и ты очутишься в неведомом и жутком мире…Лавкрафт смешал обыденную действительность и вселенский кошмар, показал столкновение простого человека с непостижимыми, а порой и смертельно опасными созданиями. Дагон, Ктулху, Йог-Сотот и многие другие темные божества, придуманные им в 1920-е годы, приобрели впоследствии такую популярность, что сотни творцов фантастики, включая Нила Геймана и Стивена Кинга, до сих пор продолжают расширять его мифологию. Из последнего в 2022 году вышел сериал «Кабинет редкостей Гильермо дель Торо», где два эпизода основаны на рассказах Лавкрафта.В сборник вошли как самые известные рассказы писателя, так и многие давно не переиздававшиеся рассказы.

Говард Лавкрафт

Зарубежная классическая проза