Читаем Промінь полностью

— Ні. Вони, як і раніше, ні на що не впливають. Ніякої аварії не було — це Промінь розігрує програму зі спецефектами, яку я для нього розписав. Але вони вірять, що в небезпеці. Їм здається, що вони керують… як дитина крутить кермо, поки мати везе її на іграшковій машинці.

Знову стало тихо. Еллі дивилася, стиснувши губи. Славік глибоко замислився.

— Треба обережніше з твоїми «спецефектами», — сказала Марго. — Якщо вони зрозуміють, що це фальшивка…

— А як вони зрозуміють? — знову вліз Славік.

— Ну а як вони зрозуміли, що Максим на екрані — фальшивка? — тихо запитала Марго.

Тепер усі троє дивилися на Дениса, ніби очікуючи від нього якоїсь цінної думки. Він одвів очі:

— Народ… якщо ви не проти, щоб я вас так називав. Я повинен визнати одну річ. Еллі була права, а не я. Це комп’ютерна імітація. Дуже складна, з можливістю парадоксальних рішень. Але людей там немає.

Рівень щастя на екрані доріс до 25 %.

— Ого, як ти вхекав наших пупсів, — засмучено протяг Славік. — А я вже звик, що вони ніби як справжні… поглядав на декого… Дівки там — кайфові, в мене з’явилась ідея — розігнати їм гормони, щоб з вух текли, нехай трахаються всі з усіма, і в цьому буде й щастя, і сенс…

— А чого ти раптом вирішив, що імітація? — Еллі, не слухаючи Славіка, дивилась на Дениса. — Ти ж так упирався завжди — «це люди, люди»…

Денис мимоволі опустив погляд на її груди під тонкою футболкою, кліпнув, кашлянув, задер підборіддя, втупився прямо в зеленувато-карі очі:

— Якби такий корабель існував насправді, і на ньому був би законсервований центральний пост на випадок аварії, — людей би вчили, інструктували, як ним користуватися, це ж очевидно. Їх не вчили — отже, на початку польоту ніякої таємної рубки не було. Я дав Променю ввідну — на кораблі є центральний пост, куди люди можуть добратися, який створює ілюзію керування польотом. Я боявся, що Промінь не прийме такого впливу, але він прийняв. І рубка виникла на порожньому місці, з лайна і паличок, так ніби була там завжди…

— З лайна?! — не зрозумів Славік.

— Це метафора. Вплив змінив не тільки їхнє сьогодення й майбутнє, але й минуле, розумієш? Реальний світ так не мінятиметься за нашим наказом. Отже, це віртуальний світ, як і було сказано. Конструктор. У ньому живуть віртуальні… істоти.

— Живуть? — Еллі примружилася.

— Функціонують. Ми можемо міняти для них умови, створювати ілюзії… як захочемо. Але ці… створіння повинні вірити, що вони люди, що вони живуть, що їхнє життя наповнене сенсом. Здається… ми тепер знаємо, як цього добитися. У нас усе вийде.

Знову стало тихо.

— Спасибі, Ден, — сказала Марго. — Якби не ти…

— Авжеж, ми б усі вмерли, — в Еллі було таке лице, наче вона жувала лимон.

Марго підійшла до Дениса, котрий, заглибившись у переживання свого відкриття, нічого не помітив, і поцілувала в щоку:

— Дякую.

* * *

«Ми самотні, і нам немає прощення. Це і є те, що я висловлюю словами: людину засуджено бути вільною. Засуджено, тому що не сама себе створила, і все-таки вільна, тому що, один раз кинута у світ, вона відповідає за все, що робить…»

Денис жбурнув книжку в стіну. Вона ляпнулась, як важкий дохлий птах.

— Поговорімо про мою свободу, авторе. Розкажи мені, який я охріненно тут вільний… І як я можу відповідати за все, що зі мною сталося?!

Закінчувався шостий день проекту, минуло вісім чи дев’ять днів з моменту, коли Денис виявив, що опинився в лапах дядька Роберта. Напевно, батько не зневірився, він шукає сина. Стукає в усі двері, розмовляє з чиновниками, журналістами, поліцейськими: «Ні, він не пішов сам. Ні, він не втік з дому». Батько розсилає його фото. Обдзвонює його однокласників. Він — людина дії, але мама…

Тоді, в пологовому, в стані потьмарення вона «продала»… Ні, викупила його в смерті. На чотирнадцять років. Чи більше. Якщо вірити дядькові Роберту. А як йому не вірити, досі він робив саме те, що казав. Ні більше, ні менше.

Він уперся в стіну лобом і кулаками. Він подумки кликав, благав: «Мамо, не картайся, все буде добре, я повернуся. Тільки протримайся ще двадцять чотири дні. Я все зроблю, я розіб’юся об стіну й намажуся на бутерброд, але я повернусь, обіцяю».

Він перевів дух, узяв з полиці іншу книжку й розгорнув навмання: «Ми опинились у світі не завдяки самим собі… Оскільки ми не створювали самих себе… наша воля існує не завдяки нам, але нам дарована… Звідки? Очевидно, не зі світу…»

Задзвонив телефон. Дениса пройняв холодний піт — йому на секунду здалося, що дзвонить дядько Роберт.

— Де тебе носить? — запитала Еллі без передмови.

— Читаю.

– Іди до нас, Марго переживає, що тебе немає.

У телефоні запротестувала Марго. Голосно ввімкнулася музика — хіп-хоп.

— А де ви?

— У нас пікнік. Смажимо сосиски біля басейну. Іди, а то нічого не залишиться!

— Не хочу, — сказав Денис.

Закінчивши розмову, він ще раз переглянув статистику на «Промені»: населення — 339. Бідолахи. Рівень щастя — 30 %, годиться. Людина не зобов’язана бути щасливою. Цивілізованість — 62 %… Теж може бути. Осмисленість — 95 %. Оплески, Денисе.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Смерти нет
Смерти нет

Десятый век. Рождение Руси. Жестокий и удивительный мир. Мир, где слабый становится рабом, а сильный – жертвой сильнейшего. Мир, где главные дороги – речные и морские пути. За право контролировать их сражаются царства и империи. А еще – небольшие, но воинственные варяжские княжества, поставившие свои города на берегах рек, мимо которых не пройти ни к Дону, ни к Волге. И чтобы удержать свои земли, не дать врагам подмять под себя, разрушить, уничтожить, нужен был вождь, способный объединить и возглавить совсем юный союз варяжских князей и показать всем: хазарам, скандинавам, византийцам, печенегам: в мир пришла новая сила, с которую следует уважать. Великий князь Олег, прозванный Вещим стал этим вождем. Так началась Русь.Соратник великого полководца Святослава, советник первого из государей Руси Владимира, он прожил долгую и славную жизнь, но смерти нет для настоящего воина. И вот – новая жизнь, в которую Сергей Духарев входит не могучим и властным князь-воеводой, а бесправным и слабым мальчишкой без рода и родни. Зато он снова молод, а вокруг мир, в котором наверняка найдется место для славного воина, которым он несомненно станет… Если выживет.

Александр Владимирович Мазин , Андрей Иванович Самойлов , Василий Вялый , Всеволод Олегович Глуховцев , Катя Че

Фантастика / Научная Фантастика / Попаданцы / Фэнтези / Современная проза
Звездная месть
Звездная месть

Лихим 90-м посвящается...Фантастический роман-эпопея в пяти томах «Звёздная месть» (1990—1995), написанный в жанре «патриотической фантастики» — грандиозное эпическое полотно (полный текст 2500 страниц, общий тираж — свыше 10 миллионов экземпляров). События разворачиваются в ХХV-ХХХ веках будущего. Вместе с апогеем развития цивилизации наступает апогей её вырождения. Могущество Земной Цивилизации неизмеримо. Степень её духовной деградации ещё выше. Сверхкрутой сюжет, нетрадиционные повороты событий, десятки измерений, сотни пространств, три Вселенные, всепланетные и всепространственные войны. Герой романа, космодесантник, прошедший через все круги ада, после мучительных размышлений приходит к выводу – для спасения цивилизации необходимо свержение правящего на Земле режима. Он свергает его, захватывает власть во всей Звездной Федерации. А когда приходит победа в нашу Вселенную вторгаются полчища из иных миров (правители Земной Федерации готовили их вторжение). По необычности сюжета (фактически запретного для других авторов), накалу страстей, фантазии, философичности и психологизму "Звёздная Месть" не имеет ничего равного в отечественной и мировой литературе. Роман-эпопея состоит из пяти самостоятельных романов: "Ангел Возмездия", "Бунт Вурдалаков" ("вурдалаки" – биохимеры, которыми земляне населили "закрытые" миры), "Погружение во Мрак", "Вторжение из Ада" ("ад" – Иная Вселенная), "Меч Вседержителя". Также представлены популярные в среде читателей романы «Бойня» и «Сатанинское зелье».

Юрий Дмитриевич Петухов

Фантастика / Ужасы и мистика / Боевая фантастика / Научная Фантастика / Ужасы