Читаем Промінь полностью

Великий зал, амфітеатр, знайомий до останнього крісла. Наполовину порожній: двісті людей, сидять парами, взявшись за руки, дивляться в камеру. Марія стоїть, зчепивши пальці, погойдуючись, і яка ж молода.

— Промінь, стоп-кадр!

Зображення завмерло. Ліза вп’ялася в їхні обличчя. Юні, худі, хто з бородою, хто з пишною копицею волосся, хто наголо стрижений, різні, хто в строкатій сорочці, хто в строгому костюмі, вони, здавалося, були в шоковому стані. Усі. Дивилися в камеру червоними очима, через силу.

— Промінь, далі…

Марія на екрані зробила крок уперед:

— Діти, ми звертаємося до вас. Запис зроблено через тиждень після нашого старту, кілька годин тому — за корабельним часом — Промінь зафіксував джерело випромінювання на місці, де була Земля…

— Що?! — не стрималася Ліза.

— …Нашої планети більше немає, діти. І вас не існує в цю мить, коли ми записуємо звернення, але ви дивитеся цей запис у майбутньому — у світі, де ви є. Так і Земля — зараз її нема, але ми транслюємо її в майбутнє разом з «Променем», разом з вами. Ми виростимо й виховаємо вас зі знанням, що Земля — є, і ніхто з вас ні на секунду в цьому не засумнівається. Земля як об’єкт і поняття стане частиною вашого світу, а через нього — Земля стане реальністю. Те місце, куди ви летите — це і є Земля. Вас чекає не Прибуття — вас чекає Повернення.

Марія на екрані зробила паузу. Обличчя людей, що сиділи у залі за її спиною трохи просвітліли — Ліза побачила, як слабко всміхнувся Максим, сидячи поруч з Анітою.

— Ми з вами чесні, — сказала Марія, — ми говорили не відразу й не все, але тепер нема чого приховувати. Ресурси «Променя» обмежені, тому наш термін життя буде трохи скорочено — до шістдесяти років, можливо, трохи менше. Ваш термін життя буде довший за наш, а ваші діти житимуть у середньому до вісімдесяти п’яти. Тепер, коли ви дивитеся це повідомлення, деякого з нас уже нема серед живих… Сьогодні ми звертаємось до вас усі разом. Щасливої дороги додому, наші любі.

Екран погас.

* * *

Вона йшла, як після довгої хвороби, ступаючи босими ногами по гладенькій підлозі коридору. Відчинялися одні за одними двері; покриття ставало ворсистим і м’яким, знову гладеньким, холодним і теплим. Запалювалися лампи, висувалися зі стіни гнучкі поїлки, і тоді вона, притримуючись долонею за рубчасту стіну, нахилялася, щоб ковтнути води.

Вона почула голоси, у кафе грала музика, здається, хтось навіть сміявся, трохи істерично. Ліза зупинилася навпроти дзеркальної стіни й побачила, що вигляд у неї ненабагато кращий ніж у Троля: скуйовджене волосся. Божевільні очі. М’ята картата сорочка, занадто широкі штани. Але вертатися було пізно.

Вона зупинилася на порозі, усі голови повернулися до неї. Дивно: вони всміхалися! До неї кинулися з усіх боків, обіймали, галасливо раділи, запрошували попоїсти з ними й навіть випити спиртного, дехто вже й сам був напідпитку…

Ілля обережно вивільнив її з рук вітальників, підтримав під лікоть і вивів з кафе. Став на транспортер, допоміг зайти Лізі, і вони разом поїхали по широкому коридору попід електричними вітражами, що зображали тропічний ліс.

— Дякую, що ти прийшла.

— Вона сказала «ми з вами чесні». І жодного слова… про безплідність наших чоловіків?

— Лізо… я багато місяців намагався з тобою зв’язатися. Стояв під дверима… збирав людей, щоб вони дали Променю дозвіл вломитися до тебе…

— Навіщо?!

— Безплідність не закладена в наші гени. Я тобі збрехав… мимоволі. Сам помилився. Ми з хлопцями перевірили ще раз розрахунки, покопалися в архівних даних… відновили події. У момент перезапуску реактора — пам’ятаєш, коли Ґреґ… Того дня. Найпотужніший викид часток. Ґреґа воно вбило на місці, а нас… отак скалічило. Стерилізувало.

Ліза втягла повітря, відчуваючи, що об’єму легенів не вистачає. Хоч скільки ковтай — зараз задихнешся.

— …А батьки наші цього не знали. Вони вмерли раніше, ніж збиралися, майже на десять років — ти ж розумієш тепер… Але в них не було вибору. Умерти разом із Землею, або прожити недовге життя й виконати призначення. Вони у всьому мали рацію! І ніхто з них не знав, звісно, що все це з нами станеться — Аварія, перезапуск, загибель Ґреґа… Що ми не станемо батьками… Банк сперми був потрібний для популяційного розмаїття, наші онуки за планом мали народжувати й своїх, і «приймаків»…

Транспортер піднявся вище, переметнувся в інший коридор, зі скляною підлогою, рушив, легко погойдуючись, над критим садом. Заблимали внизу вогники — кванти прогулювалися, обнімалися парочки в тіні дерев.

— Ну що ти, Лізо, все добре… усе краще, ніж ми думали. Так, наші дружини народять від донорів… але це нещасний випадок, а не чийсь намір. І добре, що ми тепер знаємо правду. Вони любили нас… так, трохи нам брехали, але заради справи. Заради нас же самих.

— Знаєш, — сказала вона, дивлячись, як пливуть поверхом нижче тіні, — у мене таке враження… що хтось грається з нами. Втручається. Тицяє в нас паличкою, коле голкою, підглядає, як ми звиваємося.

— Хто?! — він щиро злякався за її глузд.

— Не звертай уваги, — вона відвернулася. — Можеш відвезти мене…

— Додому?!

Вона похитала головою:

Перейти на страницу:

Похожие книги

Смерти нет
Смерти нет

Десятый век. Рождение Руси. Жестокий и удивительный мир. Мир, где слабый становится рабом, а сильный – жертвой сильнейшего. Мир, где главные дороги – речные и морские пути. За право контролировать их сражаются царства и империи. А еще – небольшие, но воинственные варяжские княжества, поставившие свои города на берегах рек, мимо которых не пройти ни к Дону, ни к Волге. И чтобы удержать свои земли, не дать врагам подмять под себя, разрушить, уничтожить, нужен был вождь, способный объединить и возглавить совсем юный союз варяжских князей и показать всем: хазарам, скандинавам, византийцам, печенегам: в мир пришла новая сила, с которую следует уважать. Великий князь Олег, прозванный Вещим стал этим вождем. Так началась Русь.Соратник великого полководца Святослава, советник первого из государей Руси Владимира, он прожил долгую и славную жизнь, но смерти нет для настоящего воина. И вот – новая жизнь, в которую Сергей Духарев входит не могучим и властным князь-воеводой, а бесправным и слабым мальчишкой без рода и родни. Зато он снова молод, а вокруг мир, в котором наверняка найдется место для славного воина, которым он несомненно станет… Если выживет.

Александр Владимирович Мазин , Андрей Иванович Самойлов , Василий Вялый , Всеволод Олегович Глуховцев , Катя Че

Фантастика / Научная Фантастика / Попаданцы / Фэнтези / Современная проза
Звездная месть
Звездная месть

Лихим 90-м посвящается...Фантастический роман-эпопея в пяти томах «Звёздная месть» (1990—1995), написанный в жанре «патриотической фантастики» — грандиозное эпическое полотно (полный текст 2500 страниц, общий тираж — свыше 10 миллионов экземпляров). События разворачиваются в ХХV-ХХХ веках будущего. Вместе с апогеем развития цивилизации наступает апогей её вырождения. Могущество Земной Цивилизации неизмеримо. Степень её духовной деградации ещё выше. Сверхкрутой сюжет, нетрадиционные повороты событий, десятки измерений, сотни пространств, три Вселенные, всепланетные и всепространственные войны. Герой романа, космодесантник, прошедший через все круги ада, после мучительных размышлений приходит к выводу – для спасения цивилизации необходимо свержение правящего на Земле режима. Он свергает его, захватывает власть во всей Звездной Федерации. А когда приходит победа в нашу Вселенную вторгаются полчища из иных миров (правители Земной Федерации готовили их вторжение). По необычности сюжета (фактически запретного для других авторов), накалу страстей, фантазии, философичности и психологизму "Звёздная Месть" не имеет ничего равного в отечественной и мировой литературе. Роман-эпопея состоит из пяти самостоятельных романов: "Ангел Возмездия", "Бунт Вурдалаков" ("вурдалаки" – биохимеры, которыми земляне населили "закрытые" миры), "Погружение во Мрак", "Вторжение из Ада" ("ад" – Иная Вселенная), "Меч Вседержителя". Также представлены популярные в среде читателей романы «Бойня» и «Сатанинское зелье».

Юрий Дмитриевич Петухов

Фантастика / Ужасы и мистика / Боевая фантастика / Научная Фантастика / Ужасы