Промінь

Денис уникав дивитися на її руки, ще менше йому хотілося зустрічатися з нею поглядом. І тим більше він не прагнув бачити ні Славіка, ні Марго. У буфетній вони розсілися за різні столи, спинами одне до одного, й жували, втупившись у телефони.

Статистика, ще вночі цілком оптимістична, повільно погіршувалася. Осмисленість повзла вниз, як верблюд на осипі, з вісімдесяти відсотків доповзла до сорока семи й там зупинилася.

О десятій четверо сиділи в офісній залі — як і раніше, не дивлячись одне на одного.

— Вітаю вас, учасники експерименту! Одинадцятий день роботи, статистика доступна на ваших приладах. Насе- лення — 364, щастя — 55 %, цивілізованість 65 %, осмисленість — 47 %.

Здалося — чи зоряна мантія навколо голографічного «Променя» лежала тепер трохи по-іншому? Десять років корабель у дорозі — з того моменту, як Денис побачив «Промінь» уперше. З білясвітловою швидкістю. Можливо, «Промінь» проходить зараз повз велике зоряне скупчення?

— Для вашої зручності на великий монітор виведено нову інформацію: рейтинг учасників після перших десяти впливів.

Усі четверо подивилися на екран: ось який вигляд це має. Фото, як на аватарки, зроблено, схоже, автоматичними камерами в перший день експерименту: Денис дуже напружений і здається молодшим за свої роки, Славік придуркувато всміхається, Еллі зарозуміло випнула губу, Марго як завжди бліда, коротке світле волосся стоїть їжачком на маківці.

— Красень, — сказав Славік незрозуміло про кого.

Зависла довга пауза. Денис питав себе: якби вчора Славік не змусив Еллі зізнатися про «додаткову умову», чи з’явився б тут цей рейтинг? Що це — відповідь організаторів на викриття Еллі… Чи це заздалегідь було в планах — пред’явити статистику після десятого дня експерименту?!

— Вони за нами стежать, — прошепотіла Еллі роздратовано.

— Тому що ми і є об’єкт, — відгукнувся Денис сухо. — Якщо б’єш пацюка струмом, дивно не стежити, як він смикається…

І лізе в ліжко до іншого пацюка, хотів він додати, але стримався в останню мить.

— Промінь! Чому ми нічого не знали про рейтинг? Що, правила міняються під час гри?!

— Правила не міняються. Поінформованість гравців про правила міняється. Такі умови експерименту.

Гади, — подумав Денис.

— Почнімо, — сказала Еллі голосом начальниці, і взяла свій телефон зі стола. — Шістдесят три бебіки, плюс тридцять сім вагітних.

Марго подивилася на неї здивовано. Денис не здивувався: Еллі тримала гарну міну при поганій грі і сподівалася від нього допомоги.

— Здавалось би, все добре, — він прокашлявся. — Сенс життя… чому не росте?

— Може, тому, що їхні чоловіки лікуються від депресії? — підхопила Еллі. — Їхні чоловіки жеруть таблетки, крадькома від дружин і один від одного? Може, нам треба рятувати становище? Як ти вважаєш, Денисе?

Він уловив Славіків погляд. Еллі занадто демонстративно перехоплювала ініціативу, занадто явно робила Дениса союзником, наче не сумнівалася, що він погодиться.

— Річ у тім, — продовжувала Еллі вчительським тоном, — що жінки, як істоти розумні, підтримують одна одну, няньчаться і зі своїми дітьми, і з чужими, дають одна одній відпочити…

Вона примружилась, очікуючи репліки від Дениса, однак він мовчав.

— А чоловіки, — зневажливо продовжувала Еллі, — поводяться… ну, як чоловіки. Вони ніяк не можуть звикнути до думки, що їхні діти — біологічно не від них.

— Шикарна фраза, — з усмішкою заговорив Славік. — «Ніяк не можуть звикнути»… Їхні баби народили підкидьків, які схожі на інших чоловіків, не безплідних. Щоразу брати на руки с-сисунця, і бачити, що він від іншого — це, мабуть, весело. «Ніяк не можуть звикнути». Та вони себе почувають негідним біологічним матеріалом, шматками ходячого л-лайна, вони сміття на кораблі, от вони хто!

– Інфантильні дурні, — кинула Еллі. — Типово чоловічі заморочки, голови з тарганами… Амеби з претензією!

— У них немає с-сенсу життя, — нагадав Славік.

— Отже, треба їм утовкмачити, що це їхні діти, їхні! Не той батько, хто кінчив у матку, а той, хто памперс міняє і ставить на ноги!

— Як саме «утовкмачити»? — Славік говорив з доброзичливим інтересом. Денис усвідомив, що давно випав з діалогу Славіка з Еллі, і, ймовірно, втратив бонуси за вияв ініціативи. Рейтингове місце розраховувалося за складною формулою, вчора Денис розбирався з нею кілька годин, поки не заснув аж над ранок.

— Будь ласка, — заговорила Марго тихим безбарвним голосом. — Дайте мені теж щось запропонувати! Будь ласка. У мене людина вмирає…

— П-пропонуй, — Славік подивився з сумнівом. — Що?

Марго підвелася:

— Я придумаю. Зараз придумаю… Треба віддавати дівчат на виховання жінкам, а хлопчиків нехай ростять тільки чоловіки. Закрите… чоловіче й жіноче… суспільство. Відповідальність за синів ляже тільки на чоловіків, їм ніде буде дітися, і тоді…

— Увесь корабель стіночкою перегородити? — поцікавився Славік. — Хлопчики ліворуч, дівчатка праворуч… А трахатися через дірку в стіні, по черзі?