Висловили свої остаточні погляди Коновалець та я. Коновалсць повідомив, що Січові Стрільці демобілізуються, бо вважають продовження збройної боротьби у формі партизанки недоцільним. Я повідомив про своє рішення прорватися до Дніпра і провадити там партизанку до весни, коли можна буде розпочати боротьбу ширше. М. Омелянович-Павленко, Загроцький і Трутенко заявили, що мусять порадитися зі своїми підлеглими і тільки тоді приймуть рішення. Перед кінцем наради Петлюра знову запросив на зібрання до м. Чорториї 6 грудня 1919 року, коли мала відбутися остаточна нарада і нарешті мали прийняти якісь рішення.
Армія, відходячи перед ворогом, скупчилася в невеликому трикутнику, сторони якого тягнулися шось всього близько 35 верст кожна. Якби вороги натиснули більш енергійно, то вже через декілька годин було би запізно приймати всякі рішення, опріч одного — тікать у всі боки. Однак жага до нарад була ще більшою від віри в Антанту.
Чи мав який-небудь план Петлюра як Головнокомандуючий — голова політичної влади? Формально і фактично він мав усі права приймати рішення без нарад і за несвоєчасні рішення ніс повну відповідальність. Але він мав тільки одне тверде рішення — радитись і радитись. Можливо, що деякі з членів уряду мали якісь плани, але вони не говорили про те нікому і теж радилися. Пошесть розповсюджувалась і на людей чисто військового фаху. Часом оперативні рішення приймали на нарадах.
Омелянович-Павленко, Загроцький і Трутенко поїхали до частин радитись. До того часу вони, мабуть, думали, що замість них Головна команда прийме рішення, а їм доведеться виконувати готові накази. Заскочені несподіванкою, вони приймали рішення гуртом у своїх дивізіях. Персональної хоробрості часом не досить для того, шоби взяти на себе відповідальність у критичний момент, коли від людей влади вимагається повного напруження волі, для того, шоб не звертатися до своїх підлеглих за порадою, і вимагати виконання своїх рішень. На нараді 4 грудня цілий ряд відповідальних осіб, як виявилося, не мав власної твердої думки, що робити завтра.
При виїзді з м. Чорториї командуючі дивізіями одержують записку зі Штабу Армії, яка вказує на повну ненормальність відносинміж Головним командуванням і частинами армії. Зміст цієї записки:
«Усім Начдивам збірних Запорізької, Волинської, Київської, Січових Стрільців і Третьої Залізної. Командарм наказав завтра, 5 грудня до 12 години надіслати в Штаб Армії такі відомості: 1) що дивізія собою фактично являє; 2) в який район дивізія бажає перейти; 3) що дивізія бажає одержати зі Штабу Армії та з постачання; 4) питання, які виникнуть у Начальника дивізії.
Нова Чортория, 4 грудня 1919 року, ч. 32, За начальника штабу осаул Цейліт».
Той, хто фактично командує, ніколи не буде розпитувати, куди котрий з його підлеглих хоче йти, а Штаб Армії таке запитання робіть у п 2 своєї записки.
На запитання п. 2 записки я відповів: «Дивізія (Київська — Ю.Т.) бажає перейти в район Канівського, Чигиринського, Звенигородського і Єлисаветського повітів (ч. 517 від 5 грудня 1919 року)».
Ранком 6 грудня командуючі дивізіями знову зїхалися до Нової Чорториї на нараду, але самого Петлюри, що скликав нараду, вже там не було. 5 грудня він спішно виїхав через Шепетівку до Польщі. Така спішність була нічим не виправдана. На нараді, яку скликав Петлюра, сам же Петлюра мусив бути. Не є виключеним, що він поспішив до Польщі, щоб не брати на себе відповідальності за рішення, які обов'язково мусили бути прийняті, Від'їзд Петлюрн був настільки нежданим, що в одною із командуючих дивізіями вирвалась фраза: «Значить, Головний зник?»
1 Мазепа передав нам письмовий наказ Петлюри такого змісту «Голова Директорії УНР, 5 грудня 1919 року, м. Нова Чортория, Ч. 101. Отаманові Омсльяновичу-Павленку, У зв'язку з новим завданням, що покладаєгься на Дійову Армію, наказую Вам до виконання обов'язків Командуючого Дійовою Армією, одночасно продовжуючи керування Запорізькою групою. Дальші вказівки щодо діяльності Армії Ви масте одержувати від мене через Уряд УНР. Заступником Вашим призначаю отамана Юрка Тютюнника, якого Ви повинні про це повідомити. Головний Отаман Військ УНР Петлюра. Начальник штабу отаман Юнаків».
Цей документ так зредагований, щоби не видно було, в чому ж саме суть «нового завдання». Цілком зрозуміло, що армія не одержувала більше ніяких «дальших вказівок щодо діяльності». Невідомо до цього часу, як розумів це «нове завдання» сам Голова Директорії. Армія зрозуміла по- своєму: наказ був захований в архіві штабу. Після такого наказу нічого не залишалось, як знову радитися. Тепер нарада мала рацію, бо головний вождь покинув армію, не давши ніяких фактичних вказівок. Формально Петлюра ніби не міг відповідати за те, що буде робити далі обдерта, боса, голодна і без амуніції армія. Однак його від'їзд мав і позитивну сторону: давав не тільки моральне (таке давно було), а й формальне право кожному робити, що він забажає. Без нього нарада мусіла закінчитися швидко, бо радитися повинні бути лише військові.