Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини

Блискавична втеча Добровольчої Армії після нашого прориву, Любара поставила повстанці організації перед фактом посунення на Україну Червоної Російської Армії. Цього разу червона Москва йшла на Україну, як то зветься, «з одвертою душею». Червона Армія одержала наказ Троцького, що вона йде «в гості» на Самостійну Україну допомагати українцям у боротьбі проти Денікіна. Тут же тобі сформувався «український уряд», куди входили Петровський, Мануїльський та Затонський. Цей «уряд», переповнений бажанням виконати завдання московського центру, навіть визнавав заслуги повстанців. У своєму «Маніфесті» він пише: «Ні на одну хвилину робітники та селяни України не мирилися добровільно з насильниками. Страйками і повстаннями боролись вони проти них». Цим «уряд» признавався, що червоні росіяни теж були насильниками, бо у свій час тікали від повстанців.

Самостійність України декларували росіяни, де тільки було можна, і при кожній нагоді підкреслювали на папері. Нашого державного центру не було на Україні, і повстанці, не маючи директив, пробують самостійно орієнтуватись у ситуації і зайняти відповідні позиції проти нової навали. А ситуація дійсно була така складна, що не один з фахових політиків скрутив би собі в'язи, виплутуючись із неї. Тому не дивно, що була певна різниця в тактиці різних повстанчих організацій.

Були організації, що відразу розпочали озброєну боротьбу проти червоних росіян. Особливо різко проти червоної Москви поставилася Чернігівщина, де працював Ангел.

Таких, що вірили в щирість росіян, не було. Зате переважна більшість повстанців йшла на компроміс, погоджуючись додати до назви Української Республіки титул «радянської» при певних гарантіях суверенності України у вигляді… Української Армії. На платформі організації своєї національної озброєної сили погоджувалися й об'єднувалися всі повстанці. На такій позиції стали всі повстанчі організації Звенигородщини, де сотникові Бондаренкові вдалося притягти до загальної організації відомого повстанця Туза, що принципово стояв за «українську радянську владу». Уся Київщина поділяла позицію Звенигородщини та Тарашаншини. Ці організації мали вплив на політичну тактику повстанців і Правобережжя, і Лівобережжя. Зі всіх кінців тяглися сюди невидимі нитки зв'язку.

На жаль, багато зібраних документів, що стосуються діяльності повстанців у цей період, не можу тепер використати. Вони переховуються і в свій час кинуть ясний промінь на рух, який навіть деякі з наших кабінетних політиків вважали і вважають анархічним. З документів можна довідатися, як прагнули повстанні міцного керування і, не маючи його, самотужки намагалися надати сталість форм своїй організації, як намагалися вони витворити і вибороти певні норми права, що відповідали б інтересам української нації.

Типовим документом для характеристики політики повстанців можуть бути постанови з'їзду делегатів від партизанів (повстанців) Деренковецького району, що охоплював частину Канівщинн і частину Черкащини. Для повноти картини подаю копію з цілого протоколу з'їзду без скорочення, опустивши тільки поіменний реєстр учасників.

«Протокол. 1920 року. Січня 7 дня. На зібрання прибули делегати від військових повстанчих частин: с. Деренковця, с. Черепина, с. Ольховчика, с. Миропілля, с. Корнилівки, с. Нетеребки, с. Бровах, с. Сахнівки, с. Набутіва. Зібрання відкрито п. Грозним о 1 годині дня. У президію вибрані одноголосно: Головою зібрання— п. Певний, товаришем голови — п. Сагайдак, писарем — п. Квітка. Зібранням були поставлені на порядок дня такі питання: 1. Доповідь делегатів з місць. 2. Про ставлення партизанів до Радянської влади. 3. Біжучі справи. 4. Національні справи. 5. Про зносини всіх повстанчих загонів з Головним Штабом. 6. Про федерацію. 7. Про цукор. 8. Про затвердження районного штабу.

Після проголошення зібранню порядку дня був прочитаний протокол з'їзду представників од волостей Мошно-Городиського району ч. З, який ухвалили взяти до відома.

Резолюція зібрання делегатів.

1. Вислухавши доповідь Отамана Сокола про упорядкування в с. Деренковці загону повстанців, вияснивши мету повстання, зібрання висловлює подяку Отаманові Соколові і всім тим повстанцям, котрі, не шкодуючи свого життя, встали на захист своїх сіл району від ворогів українського народу.

2. Стоячи на сторожі інтересів трудового народу, зібрання (з'їзд) партизанів-делегатів Деренковецького району (Деренковецька, Завалівська і Корнилівська волості) всіма засобами буде підтримувати Радянську владу як захисницю інтересів трудового народу. Остільки оскільки Радянська влада буде іти в контакті з нами, і разом з цим вимагаємо від Радянської влади задовольнити такі бажання: а) уся влада в губернії, повіті і волості повинна належати нам, робочому, селянському людові; і б) усякі відповідальні посади в державних установах повинні займатись нашими людьми — українцями.