Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини

3. а) Настійно вимагаємо, щоб військові частини в повіті творилися з наших людей, і разом з цим вважаємо потрібним утворити в поіті та інших місцях окремі частини, які стояли би на сторожі інтересів робочих селян; б) маючи на увазі те, що наш народ завдяки царському урядові стоїть на низькому рівні просвіти і культтури, не розуміє слово «комуна» і засобів користування нею, зібрання відхиляє питання «примусового способу комуни» для нашого трудового народу; в) проти бандитів, монархістів та інших ворогів народної волі боротися безоглядно всіма силами, позаяк вони шкодять взяти владу до своїх рук трудовому люду; г) як виявилось, із недавнього минулого часу Радянська влада допускає займати в державних установах відповідальні місця жидам, які, взявши до рук владу, викликали суперечки селян з жидами, застерігаємо, щоби надалі всякі відповідальні посади в державних установах займались нашими людьми — українцями, а якщо десь займають жиди, то щоби вони негайно були відсунуті від посад. Вимагаємо, щоб наше військо стояло на нашій території та не посилалось уперед кудись, а якщо буде треба, то після рішення нашої влади.

4. Позаяк нація є скарбниця людського генія і поступу, то, щоб визволитись нашому народові з-під неволі національної, економічної та політичної, тільки національною стежкою повинні йти ми до свого визволення, а тому вимагаємо: а) щоб усі громадяни, якої би вони віри не держалися, до якого народу не належали би, повинні бути рівні перед законом і перед владою вищою і нижчою; б) щоб місцеве самоурядування було проведено так, що округи, на яких поспіль живуть люди одної національності, матимуть право заводити самоурядування, яке відповідатиме їхнім національним потребам; в) щоби в державних установах строго дотримувалися порядку пропорціонального представництва; г) щоб адміністрація всіх установ силою спеціального закону признавала права всіх національностей і їхню рідну мову; д) щоб до всіх установ виборчий закон на Україні був уложений на щиро демократичних началах, тобто на основі загального, рівного, прямого і таємного голосування.

5. Маючи на увазі важкий і небезпечний момент і що всякий час можуть наскочити які-небудь вороги, зібрання, з'їзд делегатів визнав необхідним і святим обов'язком стати всім до спілки і працювати вкупі на користь рідного краю.

6. Ми, українці, не повинні відокремлюватись ні від якої наш, а повинні йти в згоді з усіма народами не тільки Російської держави, а взагалі з народами усього світу, настоюючи твердо, щоб уся влада була в руках трудового народу.

7. З огляду на те, що селяни, котрі брали найживішу участь в організації проти дснікінської влади, тратили на це сили і час, повинні бути на перший час задоволені цукром, що є в розпорядженні організації, а для цього зібрання вирішило відпустити цукор цим селянам через кооперативні установи із Набутівського заводу за твердими цінами (730 карбованців за пуд).

8. З огляду на тс, що люди, які працюють у Деренківському районному штабі, взяли на свою відповідальність весь хід по ня в районі в перші його часи, ризикуючи своїм життям, з'їзд вирішив затвердити і надалі цих людей на посадах, які вони займали до цього часу: Сокіл — отаманом і начальником районного штабу, Грозний — комендантом районного штабу, Квітка — помічником коменданта, Гайдамака — діловодом штабу і Тополя — начальииком господарської частий і визнали необхідним перейменувати назву штабу із Деренковецького і Деренковецько-Корнилівський районний штаб. Зібрання закрито в 6 годин вечора. Оригінал підписали: голова зібрання Певний, писарр зібрання Квітка.

З оригіналом згідно — комендант штабу Грозний».

Я навмисне вибрав постанови повстанців такого району, де не було представників міста. Ці повстанці не вчилися політичної премудрості на дореволюційних зібраннях студентів. Певно, їхні голові не були набиті різними теоріями про перебудову світу. Учила їх боротьба проти ворогів Батьківщини. Тільки в деяких рядках постанови помітний вплив революційної фразеології Однак цю фразеологію повстанці намагаються пристосувати до практичних вимог життя.

На початку постанов маємо нібито визнання «рад», але зараз же іде класична революційна фраза, що фактично зводить нанівець рака визнання. Український селянин визнає «ради» «остільки, оскільки» вони будуть творити його волю, А його ідеалом є, щоби вся влада належала йому, українському селянинові, і щоби вся адміністрація складалася з «наших людей — українців». Усе це, зрозуміло, червона Москва обіцяла дотримувати. Та наші повстанці неймовірні — вимагають гарантій не на папері та в словесних деклараціях, а у вигляді своєї національної армії, яка би підлягала своїй національній владі та стояла на сторожі суверенності нації.

У категоричній формі відкидається «незрозуміла комуна», хоч не забороняється охочим іти до неї. Найбільший демократ не зможе закинути антидемократичніеть такій позиції.