Роберт Л. Стайн. Посміхнись та помри (2023)

Пташка продирався крізь купу порожніх коробок з-під їжі, які були розкидані по всій підлозі. В основному це були дешеві магазинні обіди.

- Гей, ніхто не зголоднів? - вигукнув він.

- Де Спайді їх розігріває?

- Може, він їсть їх замороженими, - припустила Шері. - Ну, знаєш. Як морозиво.

Вона підійшла до високої дубової шафи й відчинила дверцята.

- Ого! Оце так! - вигукнула вона. - Погляньте!

Вона витягла хутряну шубу і накинула її на плечі.

- Шикарно! - повторила вона, кружляючи в старому пальто.

З іншого кінця кімнати Грег побачив, що шафа була набита старим одягом.

Майкл і Пташка поспішили приєднатися до Шері й почали витягати дивні штани кльош, пожовклі сукняні сорочки зі складками спереду, краватки завширшки десь сантиметрів 30, яскраві шарфи та бандани.

- Гей, хлопці... - попередив Грег. - Вам не здається, що це може належати комусь?

Пташка розвернувся. Пухнастий червоний «удав» обмотався навколо його шиї та плечей.

- Так. Це костюми Спайді, - промовив він.

- Заціни цей капелюх, - сказала Шері, обертаючись, щоб показати яскравий фіолетовий крислатий капелюх, який вона натягнула.

- Гарно, - сказав Майкл, розглядаючи довгу синю накидку. - Цій речі, мабуть, щонайменше двадцять п'ять років. Це неймовірно. Як хтось міг просто залишити це тут?

- Може, вони за ним повернуться? - припустив Грег.

Поки його друзі досліджували вміст шафи, Грег попрямував до іншого кінець великого підвалу. Дальню стіну займала піч, канали якої були вкриті густим павутинням. Частково приховані пічними каналами, Ґреґ побачив сходи, які, ймовірно вели до заднього ходу.

Дерев'яні полиці вздовж сусідньої стіни, захаращені старими банками з-під фарби, ганчір'ям, газетами та іржавими інструментами.

«Хто б тут не жив, він, мабуть, був справжнім майстром на всі руки» подумав Грег, оглядаючи дерев'яний робочий стіл перед полицями. До краю столу були притиснуті металеві лещата. Він повернув ручку, очікуючи, що губки лещат відкриються.

Але на його подив, коли повернулась ручка лещат, дверцята прямо над робочим столом відчинилися. Грег потягнув дверцята на себе, відкриваючи приховану полицю шафи.

На полиці лежала камера.

Четверта глава

На якийсь момент Грег просто втупився поглядом в камеру.

Щось підказувало, що вона була захована не просто так.

Щось підказувало, що він не повинен до неї торкатися. Він повинен зачинити потаємні двері й піти геть.

Але Грег не міг протистояти цьому.

Хлопець простягнув руку і взяв камеру.

Дістати її було легко. Потім, на подив Грега, двері миттєво зачинилися з гучним стуком.

«Дивина» подумав він, крутячи камеру в руках.

Яке дивне місце, щоб залишити камеру. Навіщо комусь її сюди класти? Вона настільки цінна, що її сховали в потаємній шафці?

Грег жадібно оглянув камеру. Вона була великою і напрочуд важкою, з довгим об'єктивом.

Він дуже цікавився фотоапаратами. У нього був недорогий автоматичний фотоапарат, який робила непогані знімки. Але він відкладав свої кишенькові гроші, сподіваючись купити дійсно хорошу камеру з великою кількістю об'єктивів.

Грег любив розглядати журнали про фотоапарати, вивчати різні моделі, обирати ті, які він мріяв купити.

Іноді хлопець фантазував як подорожує світом, відвідує дивовижні місця, гірські вершини та джунглів. Він фотографував би все, що бачив, і став хотів відомим фотографом.

Його власний фотоапарат був поганий. Всі фотографії виходили або занадто темними або занадто світлими, а в очах у всіх були червоні крапки.

Грег замислився, чи ця камера справді хороша.

Піднісши видошукач до очей, він обвів поглядом кімнату. Він зупинився на Майклі, який був одягнений у два яскраво-жовті боа з пір'я і білий ковбойський капелюх. Майкл піднявся на верхні сходинки, щоб всі бачили його красу.

- Стій! Зачекай! - закричав Грег, підходячи ближче і підносячи камеру до очей. – Давай я тебе сфотографую!

- Де ти це знайшов? - запитав Пташка.

- У цій штуці є плівка? - запитав Майкл.

- Не знаю, - відповів Грег. – Якраз перевіримо.

Притулившись до поруччя, Майкл прийняв, як він вважав, витончену позу.

Грег направив камеру вгору і навів фокус. Минуло трохи часу, перш ніж його палець знайшов кнопку спуску затвора.

- Гаразд, готовий? Скажи "сир"!

- Чедер, - сказав Майкл, посміхаючись до Грега, який стояв, притулившись до поруччя.

- Дуже смішно. Майкл, тобі треба стати коміком, - саркастично сказав Пташка.

Грег відцентрував Майкла в кадрі, а потім натиснув кнопку.

Камера клацнула і спалахнула.

Вона видала електронне дзижчання. Внизу відкрилася щілина, і звідти виліз пластиковий квадрат.

- Гей, це ж одна з тих камер з автоматичним проявленням, - вигукнув Грег.

Він витягнув квадрат й почав розглядати його.

- Дивись, зображення починає проявлятися!

- Дай подивлюся, - вигукнув Майкл, спираючись на поруччя.

Як тільки він почав спускатися сходами, усі почули гучний хрускіт.

Всі подивилися на джерело звуку - і побачили, як поруччя відірвалися, а Майкл перелетів через край.

- Нііііііііііііііі! - закричав Майкл, падаючи на підлогу з розпростертими руками. За ним полетіли пір'яні удави.