Роман юрби

Отже, Марина встала з-за столу і вийшла глянути на широкий світ, а широкий світ мінився і грав росою; у широкому світі нерушно лежала в курному тумані річка з приклеєними до її плеса човнами рибалок; а може, ті рибалки росли на річці, як водорості: якісь сірі, всі однакові з червоними обличчями і хрипкими, як у ворон, голосами. Марина зітхнула, бо вона зітхала завжди, коли треба було йти на роботу, і отак відмежовувала в собі період спокою (ніч і ранок) із періодом руху (день). Мати вже поклала їй у сумку бутерброда, отож зирнула на стежку тим-таки поглядом, у якому було більше нудьги, ніж інтересу, і її туфлі почали карбувати земляну стежину, лишаючи на ній ямки від високого й гострого закаблука.

– Бачив? – кивнула чоловіку Валентина. – Така якась тепера молодьож пішла: хоч ти їм кілка на голові теши. Я вже й бояться починаю...

– Чого? – спитав Степан, ніби пробудившись.

– Що в дівках засидиться. Нє, я їй у дівках засидітися не дам!

– Сама їй жениха знайдеш?

Валентина налила чоловіку величезну філіжанку сурогатної кави, забіливши її молоком і вкинувши туди п’ять ложечок цукру; в цей час голова її запрацювала, як і та машина, котра весь час лічить і на якій працює дочка; Степан подививсь у вікно, крізь яке видно було річку з дивними водоростями-рибалками – всі вони тримали в куточку вуст по сигареті, і дим од того розповзався по цілій долині. На тому боці палили вогнище, і вогник у тумані був кошлатий і чудний; певне, рибалки, які сидять тут цілу добу, вирішили поснідати. Він уявив, як смачно побулькує юшка, один із сірих та червонолицих витяг із води пляшку, заткнуту пластмасовим корком і без етикетки, – може, була то й вода, але вода так прозоро не булькає, не тремтить так од води нетерпляче рука, яка підставляє під той струмінь склянку. Але п’ється ота загадкова рідина просто й без прикрості, ніби вода, бо може, то вода і є, а те, що вона робить обличчя ще червонішими, здається, нікому не вадить: червонішають обличчя і від сонця, і від свіжого повітря.

– В мене там є один на прикметі, – сказав задумливо Степан. – Дай на півлітра, то, може, й побалакаю.

– А ти без півлітра побалакай, – сказала Валентина – Дуже ласий до того півлітра

– Та воно й діло непросте, – сказав трохи ніяково Степан.

– Це вже, мабуть, на Андрія вудочку закидаєш, – сказала Валентина. – Андрій мені не підходить.

– Чого це він не підходить?

– А того, що ви з ним і хату, й мене проп’єте...

Він подивився на жінку десь так само, як дивилася на широкий світ дочка більше з нудьгою, як з інтересом, вже пора йти, подумав він, бо на пропускній стоїть отой, і їсть їх кожного очима, а на руці в нього годинник, перевірений по радіо, і той годинник завжди бездоганно точний. Степан зітхнув: чи жалів, що жінка таки не дасть йому на півлітра, чи від того, що годинники в декого йдуть отак точно; ланка всовувала йому в торбинку з капронових ниток (її власного виробництва) бутерброда, загорнутого у газету; він подумав, що цієї газети вчора не переглянув, але жалю не відчув, бо там писалося майже те саме, що докладно звідомляв йому телевізор. “Да-м! – сказав він, різко встаючи і затягаючи паска на штанях. – Ти мені обід приготувала?”

– Онде у сітці, – сказала вона.

– То як мені: промацати того Андрія, чи не тра? – спитав по-діловому.

– Я тут по сусідах розпитаюся, – сказала жінка.

– І вони тобі його на мотузочку приведуть?

– Чого це на мотузочку? – серйозно озвалася Валентина. – Сам прийде. У нас дочка не така, щоб її на городі замість пугала ставити... Коли б вона трохи проворніша була.

– Як ти?

– А тобі погано зі мною? – в голосі її почулась образа, і він поспішив озутися: починало пахнути смаленим.

– Да-м, – сказав, пристукуючи сандалетом. – Це я хочу сказать, що пора мені...

– Ходиш чистий, ситий, а в якій постелі спиш? – сказала жінка вже таки з образою.

Тоді він підійшов до неї, хихикнув і вщіпнув легенько, щоб показати увіч, що він таки задоволений і спільним із нею життям, і тим, що ходить чистий, ситий, а спить у чудовій постелі.

– Ти мене більше не затримуй, – сказав, наче оборонився від неї. – Тепер сама знаєш, що з тими дисциплінами...

2