Роман юрби

– Отож затям, лапочка: сімнадцятого. А коли хоч комусь писнеш...

– Знаю, – понуро сказав Юрко.

– А тепер вшивайсь, – паном відкинувся на спинку стільця Ромка. – Надоїло мені на тебе, лапочку, дивиться.

Юрко вискочив із дверей кулею. За спиною почув хрипкі, спазматичні вихлипи – Ромка реготав.

5

Над землею низько неслися хмари, сколошкані, темно-сірі. Клубочилися й розмотувалися на брудно-білому тлі, попереду виростала хмара більша і з неї звисла долі темна мережа – десь періщив дощ. Юрко вискочив із п’ятого номера й озирнувся. На одному з численних ґанків стояла жіноча постать у якомусь, барви цього неба, сіряку, у темній, нижче колін спідниці й у стьобаних валянцях з калошами, була це Тамара, Капілина мати. На голові в неї було накручено сіру вовняну хустку – дивилася в його бік. Він подумав, що літні жінки в цьому дворі всі такі, як в уніформу вдягнені. Всі мають пронизливі очі й сірі обличчя, а усміхалися хіба що по-п’яному. Загалом про цей двір слава ходила погана: люд заселяв його непевний. Тут часто спалахували дикі сварки, а ще частіше долинали галасливі звуки оргій. Ще з дитинства мати забороняла йому сюди приходити, але тут росло немало його ровесників, і Юрка сюди все-таки вабило. “Віддам отой клятий борг, – покаянно думав він, – і ноги моєї тут не буде!”

Ззаду задеренчав мотор, Юрко повернувся – їхав Стах, син Жасминової Пані. Мотоцикл перевалювався з баюри в баюру, вода з калюж розплескувалася віялами; здавалося, Стах і його мотоцикл п’яні.

Мотоцикл зупинився, й Стах гукнув, перебиваючи гуркіт мотору:

– Погода, чорт забирай, хоч вішайся! Ти в місто?

– На роботу! – гукнув йому Юрко.

– Сідай, підвезу, – крикнув Стах, у нього була заляпана багнюкою одежа й навіть обличчя.

– Замажуся! – гукнув Юрко.

– В колясці не замажешся. Сідай!

Юрко вмостився в коляску, й мотоцикл притьма зірвався з місця. Розліталася брудна вода, краплі прискали об вітрове скло, міцно вп’явся в ручки Стах, його обличчя під каскою було смішно зосереджене. З-під коліс клаптями вилітала грязюка, й зустрічні люди передбачливо сходили на узбіччя. Шматочок багна залетів і в коляску й плеснув Юрка по щоці. Стах повернувся до нього й показав білі зуби.

– Дуже втішно, – буркнув Юрко, втираючись.

– Куди тебе підвезти? – крикнув Стах.

– До Першого тролейбуса, – відгукнувся Юрко.

Стах зупинився трохи ближче, біля скверика Юрко вискочив із коляски й подякував.

– Ходиш у п’ятий номер? – спитав приятель.

– Так вийшло, – одвів очі Юрко.

– Кажуть, із тим шулером зв’язався? Чи не знаєш, що то за людина?

– Ні з ким я не зв’язався.

– З ним уже ніхто з наших не водиться. То паскуда..

– Ти теж грав з ним у шахи?

– А-а! – пильно зирнув на Юрка Стах. – І ти попався?

– Нічого я не попався.

– Мені діла до того, звичайно, нема. Але дивись!

– Дивлюся, – показав Юрко зуби й звів руку на прощання.

– Дивись, – повторив Стах. – Я тобі родич і друг, отож попереджаю.

– Іди к чорту! – незлобиво озвався Юрко.