Роман юрби

Ми трохи відстали з нашою розповіддю про Марію, але це, здається, не пізно надолужити, тим більше, що Марія, діставши у житті менш тверду позицію, як сестра (Йонта супроти Смерда), не могла дорівнятися до неї в усьому. Як може здогадатися навіть недовірливий читач, сестри ставали все одмінніші, хоч те спільне, що їх єднало, певне, до решти не зникне. Марія народила сина також, але через два дні, тобто вдвічі пізніше, як Валька. Здогадуватися про причини тут важко, відомо достеменно одне: Смерд був кандидатом в алкоголіки. Отже, той день, коли Йонта купив телевізора, був для Смерда прогаяний цілком – причина, чому Марія зі своїм Смердом лишилися поки що без телевізора – принаймні на той час, що про нього йдеться. Марія назвала свого сина теж не так, як Валька, а простіше – Саша; інколи по простоті душевній кликала його Сашком, що не зовсім подобалося Смердисі: нагадувало не таке вже давнє сільське життя Марії, а Смердиха на околиці звікувала. Отже, Марія пропустила золоту нагоду завести собі телевізора, а через те не мала ні найменшої потреби купувати для свого Смерда фотеля, а для свого сина – пуфика Відтак нам залишається описати тільки четвертий день, саме той, коли Йонта купив пральну машину, бо ці дні мали в обох родин, хай і далеку, схожість. У той день, коли Йонта тягнув на собі пральну машину і був ласкаво названий дочкою Трасицької “качечкою”, Марія знайшла свого Смерда смертельно п’яного біля Гадючника (публічного місця, яке збирало спраглих душею з кількох досить просторих околиць). А що їх лежало там кільканадцятеро, то Марія мала перекидати тих “спраглих душею”, як колоди, доки не вздріла чоловіка і не звалила його на свої досить широкі плечі. Вона несла його по Чуднівській, супроводжена радісними поглядами тих жінок, чоловіки яких у цей час не лежали біля Гадючника, і лице їй пашіло так, начебто вся кров, яка пульсувала у жилах, перемістилася до її щік. То був нелегкий шлях, тим більше, що долала його Марія вперше; читач, навіть недовірливий, може здогадатися: й не востаннє; вряди-годи вона кидала чоловіка на узбіччя й витирала чоло, крадькома озираючись, начебто вона те добро украла. Тут унизу (людне шосе залишилося вгорі, на високому насипі) вона дозволила собі впустити дві досить гарячі сльозини й закусила губу. Тоді знову звалила на плечі оте зовсім не крадене добро і потягла його з упертістю, яка була, здається, притаманна їй завжди.

Вона витримала погляди, якими її супроводжували протягом усього шляху, але коли зупинилась у рогатках і кинула на траву свого коханого, мужності їй забракло. Бо там далі мала бути підзорна труба рябої Надьки, камінь, на якому збирається судня рада, а що найгірше – поріг, з якого вона пішла у цей пух і на якому обов’язково стоятиме Йонта зі своїм Вовою та обов’язково куритиме “Біломорканал”. Марія була мужня жінка, але перед таким випробуванням спасувала, тож замість тягти свого Смерда по Третьому, вона потягла його по Четвертому завулку, а там, де починався міст через Кам’янку, звернула на стежку, на якій паслося двоє козенят, і сягнула верболозів, сховавши і себе, і свого Смерда від щасливих поглядів, якими їх супроводжували жінки.

Тут вона змогла передихнути. Затягла Смерда глибше у верболози, майже до самої води, а тоді стала коліньми, що так захоплювали Йонту (Смерд ставився до них спокійніше), на траву і змила з обличчя піт. Потім вона сиділа на цій траві, дивлячись у небо, повне білих пушинок, і віддихувалася. Серце їй перестало колотитися, хоч ізсередини почав наростати глухий щем, який можна було б назвати і люттю. Бо щоки її знову заквітли рум’янцем, очі заблищали майже такі, як у кота, якого розглядала в тих-таки верболозах Галька; Марія встала і сильним кроком ступнула до чоловіка. Смерд напіврозплющив око і подивився на неї з тупим і радісним здивуванням. Марію це не зворушило, вона схопила чоловіка і затрусила ним. Але від струсу радісно здивоване око Смерда заплющилось, і Марія врізала своєму коханому такого ляпаса, що майже всі жаби, які вигрівали боки в тих верболозах, злякано скакнули у воду і надовго завмерли на дні річки. Смерд напіврозплющив обидва ока й подивився на Марію з любов’ю. Тоді Марія потягла його до води і кілька разів умокнула в річку. Смерд вирячив очі, пирхнув, а уздрівши Марію, всміхнувся лагідно й покірливо. За це він дістав ще одного ляпаса, але заплющився і по-християнському підставив другу щоку.

Марія не тямила себе. Вона била Смерда зліворуч і справоруч, виляски котилися над річкою, жаби повплавлялися в річковий намул і позаплющували зі страху очі, а Смерд підставляв під міцні Маріїні удари свої щоки. В неї вже втомилися руки, коли ж він сів, розплющив тихі очі й, ледве повертаючи язиком, якнайтепліше спитав:

– Чого ти б’єш мене, Марусь?

Вона отетеріла. Сіла і заплакала. Тоді він підповз до води і вже сам занурив голову в річку. Сльози текли Марії обличчям, роз’їдаючи густий рум’янець щік (от від чого старіють жінки!), а Смерд мочав і мочав голову, пирхаючи і чхаючи, доки не зміг глянути на світ більш-менш тверезо.

13