Роман юрби

Ми не будемо утяжувати читача повним описом розмови рябої Надьки з дочкою, бо це, певне, зайняло б забагато місця. Крім того, зопалу виказуються такі подробиці людського життя, які, здебільшого, не потрапляють на сторінки писань, догоджуючи вічній соромливості роду людського. Скажемо тільки, що спершу, як пригадує читач, плакала ряба Надька Галька, можливо б, заплакала й собі, і вони знайшли б ту злагоду, якою відзначаються стосунки матерів та дочок, але Галька була надто збуджена тим бігом через околицю, у ній горів вогонь, який запалює тих, хто остерігається чи ховається, тож вона, замість заплакати, нагородила матір колекцією досить виборних слів, од яких ряба Надька миттю перестала плакати, і сльози в неї висохли, наче були зі спирту чи етеру. Вона сказала у відповідь щось таке, так виразно й однозначно, що заплакала вже Галька. Лєна підтримала свою маму, і вони заревли разом Але ряба Надька не могла спинитися, то вже було її ґанджем; почавши, ніколи не могла спинитись, аж доки не виходило їй із грудей повітря і доки не забивало подиха. А що того повітря було в грудях немало, ряба Надька була показної статури (в ній уміщувалося повітря вдесятеро більше, ніж у юнаків, котрих примушують видувати на призивних пунктах зелені циліндри), то вона спинилася не швидко. Галька плакала, а Лєна втомилася й заснула. Окрім того, Галька згадала про свої обов’язки матері і всунула в її сонного ротика персо, на якому ще лишалися сліди від поцілунків таємничого верболозного зальотника. Сама вона плакала й чекала, коли мати передихне, чекала, може, надто довго, бо ніч уже стояла глупа; Лєна уже спала (ще й досі в пелені) і спала заспокоєно – вдома! Галька дивилася на матір розпаленими вогниками, а коли вислаблена і знеможена Надька спинилася, щоб наповнити повітрям легені, Галька почала говорити й собі і то з таким запалом і так гаряче, що ряба Надька заплакала вдруге. Лєна тим часом прокинулась, і Галька, не спиняючись ні на хвилю, всунула їй у рота темну пипку, а ряба Надька, котра сподівалася, що це примусить Гальку замовкнути, була одурена й мусила плакати далі (Галька мала груди не менш розлогі, як і в її мами). Це тривало доти, доки одна і друга не виконали обов’язкової програми, крім того, від хвилювання їхнє дихання почастішало, і вони почали сипати одна в одну вже короткими чергами, в той час як Лєна солодко спала в пелені й гадки не маючи, що вчинила такий шарварок. Врешті-решт (було вже аж зовсім пізно, десь під ранок) і мати, й дочка збагнули, що пристрасті все одно нічого не допоможуть, і зморена ряба Надька замовкла. Замовкла і Галька, і їх покрила така тиша, що обоє відчули, як втомлено ниють їхні тіла. Змора закутувала їхні мозки, і вони, може б, і позасинали на своїх стільцях, коли б не Лєна. Вона прокинулася й зажадала молока, а ряба Надька придивилася до внуки уважніше.

– Славненька, правда? – спитала Галька, всовуючи в рота Лєні пипку, і ряба Надька втомлено звелася.

– Я вже тут приготувала одежок, – і почала ритись у шафі, ущерть заповненій шматтям.

Галька позіхнула й щільніше пригорнула до себе дитину.

– Славненька ти моя!

– Назви її Лєною, – сказала від шафи ряба Надька.

– Я вже назвала, – сказала Галька, дивлячись на Лєну розчуленим поглядом

– Хто її батько? – спитала ряба Надька, і Галька не задумуючись назвала свого верболозного залицяльника.

Ряба Надька задумалась: ім’я було безнадійне, як глупа темрява, і тут одурюватися не випадало.

– А мені він і не треба, – мирно сказала Галька, вкладаючи Лєну в ліжко.

– Ніхто тебе з ним не бачив? – ряба Надька покинула вибирати одежки і стояла серед хати зосереджена й спокійна.

Тоді Галька розказала про дочку Трасицької і про верболозного залицяльника, який шмигнув у кущі, наче кіт.

– То така вирва! – сказала ряба Надька про дочку Трасицької, і Галька згодилась.

– А ти взнай! – коротко порадила вона.

– Та доведеться, от тільки...

– Чхати мені на них! – сказала Галька.

– Чхати, не чхати, а язики розпустять.

– Чхати мені на них! – сказала вдруге Галька.

– Зате мені не чхати! – звищила голос ряба Надька. – Щось тут треба придумати.

Галька хотіла втретє сказати про “чхання”, але зрозуміла материну рацію. Вона зітхнула й позіхнула

– Пізно вже, лягай спати.

– Треба щось придумати, – сказала Галька, і ряба Надька подивилася на дочку з любов’ю.

– Чхати нам на них! – сказала ряба Надька, і вони обоє заспокоїлись.

На дворі вже світало, і вони так потомилися, наче цілий день підкидали в жерло ненаситної молотарки снопи.

17