Ротонда душогубців

І побачив він у знайдену дірку, що в сінях праві двері і ліві щільно зачинені. Тільки із–під лівих дверей пробивається коридорне світло тоненькою смугою через усе те місце, де бувають пороги. А простір поміж ними обома сповнений моторошною порожнечею. І жаль невимовний стис замкненого. За яку пам'ять чи провину він пішов на такі муки?..

І хоч він ще за студентських часів сподівався початку винищування української інтелігенції, але ж тепер, уже опинившись у російському мішку погибелі, він не міг заспокоїтися тим, що сам собі накинувши ролю, нею викручується від раптової смерті. Бо ж раптова смерть, як і вибух блискавки, не має сліду… а повільна, неначе пожежа лісова, що іде повільно і гонить поперед себе звірят, птахів, людей і ґвалт невгасимого болю і розпуки на просторі велетенської околиці. І він згадав, як батько ховав у високій бляшанці синів твір, а син над ним стояв і дивився. Колись у залізяці твір його ховали, а тепер його самого сховали у залізяку… І він себе почув мішком глини, що висить на стінці кабінки, причепленим його руками до дірки для дихання. І глина тягне, щоб розігнулися пальці, і впасти вниз та й зрівнятися з землею, по можливості найщільніше і найєднальніше… А голова тільки те й розуміє, що треба найдужче триматися, щоб не відірватися і не з'єднатися з тим жахом, що там унизу… І якби не Оленка, то він би з батьком був би втік із цього охопленого пекельним полум'ям краю. Бо ж він Оленки не любить, бо ж батько був для нього дорожчий від її випадкового життя, що прилипло до його теж випадково. І листок з осокору, що восени спадає у ставок, буває підкидається хвилями вище рівня води і причеплюється коло якоїсь дошки на вітрі і на сонці, аж поки знов не впаде назад… Бо тепер… Ох, він ще ніколи так не хотів спати, як оце зараз! І ще ніколи у його так не боліли м'язи рук, як зараз! І ще ніколи так не розм'якала сила його пальців, як зараз… І йому треба тепер ввесь час підсувати руки, щоб пальці краще бралися і трималися за рубці дірки… І похилив він уже свою бездумну голову на руки. І пальці розпачливіше зсудомилися на рубцях дірки. І чи йому стало ввижатися, чи снитися, хто це може сказати? Але він побачив себе у тім коридорі, де повно величезних червоних плям на стінах і таких дверей, як плями. І буцім одні двері зняті з петельок і лежать коло тієї дучки, що була раніше накрита чавунною накривкою. А він на знятих дверях лежить, простягнений на всю свою довжину, горілиць. І не може рухнути ні рукою, ні ногою. А брат його Мадес тримає йому голову обома руками, щоб не ворушився. А той кацап, що танцював у камері і приспівував:

Топор, рукавіци,
рукавіци і топор…

тепер у Бруса в ногах із сокирою перескакує сюди й туди відкриту дучку і теж приспівує, але вже іншої:

Топор навострьонний
да стальная кришка,
да стальная кришка.

А з дучки так і пре синє полум'я трьома язиками. І тільки кацап помітив полум'я, так зараз же і став над Брусом із своєю сокирою… Та як махне з усієї сили нею, так і відлетіла у Бруса права нога… А потім другий раз — і відлетіла ліва нога. І Брус був здивований, що кукси в його не болять, а тільки щемлять. І кров не йде з їх і з відрубаних шматків так само, як на базарі у неживих обскубаних курей, коли їм теж обрубують шматки тіла. І взяв кацап Івана за кукси, а Мадес за голову, та й застромили його в дучку з синім полум'ям по самі пахви. І почув Брус, що в тих місцях, від яких було поодрубувано ноги, почало дуже пекти. І що руки його лежать над дучкою і не пускають всього шурхнути всередину. І кацап, це побачивши, узяв обидва шматки ніг і повстромляв у дучку перед самим Брусовим лицем ступнями, взутими у черевики, вгору. І руки зомліли у Івана і почали сунутися разом з його тулубом у дірку… І в цю саме мить густий дим почав рватися проз вуха, проз потилицю і вгору проз ніс… І Брус учадів і впав.

І чути було, як у кабінці, а не в дучці, гуркнула дуже об металеву стінку голова. А потім без ворушіння і без вовтузіння, і без стогону там затихло і страшно нашорошилося тишею між обома червоними дверима в сінцях…

І ось погожого ранку, годині о дев'ятій дня, відчинилися двері із коридора у присінок до кабінки. І увійшло два озброєні вартові і один чоловік у білім халаті з течкою під пахвою. І він підійшов до кабінки і почав дивитися у ту дірку, якою дихав Брус. А один вартовий став збоку коло неї, а другий відімкнув ключем дверцята кабінки. І вони швидко і раптово відхитнулися від своїх чавунних одвірочків. А зсередини кабінки висунулися коліна і взуті в черевики обидві ступні ніг… А тулуб важко, осунувшись поміж стінками, сів на стілець, а з стільця похилився на чавун лівої стінки та й так затримався. І зараз же права нога трошки піднялася над лівою, яка підбором черевика придавила поріг. А чоловік у білім халаті звелів:

— Витягніть його відтіля і покладіть на підлозі…