Ротонда душогубців

— Ну, про це, мені гадається, вам краще мусило бути б відомо. Але чемність — це другий закон для людства після всякого першого державного… Селяни і тут виправдали Марксове твердження, що живлення визначає свідомість. Вони скаржаться, що Матусівський завод не виплатив їм половини обіцяного цукру за возовицю матеріалів на будівництво радгоспу, а що комуні ваших незаможників виплатив. І вони зараз гадають те, чи не віддали належний їм цукор вашій комуні теж.

— Та сідайте ось. Чого ви стоїте?

Аж тепер запропонував Маздигін прибулому стілець, коло якого недавно стояв комсомолець. Той сів, і за ним сів хазяїн на давнє своє місце, тільки й того, що на правім ріжку стола уже не лежав ліворвер. І аж тепер уже хазяїн геть став вільно говорити, не почуваючи стовідсоткової небезпеки:

— Дурні вони, ці селяни. Їм кожний раз говорять у Матусові, що цукор їм увесь належний віддадуть, тільки треба підождати, поки новий дирехтор приїде. А вони там марудять і себе мордують, ніби цим приспішать справу… Ото тільки як ідете селом і побачите купку людей, то то вже там кипить мова про те, що має новий дирехтор приїхати і виплатить їм належний цукор… Дурні, аж крутяться… Краще б мовчали та ждали, то щось би й було, а так…

— Е–ге–ге…

Задоволено протяг Парцюня:

— То я бачу, що у ваших краях і у вашому селі не так страшно, як здається. Тут уже, видно, добре заглиблена революція. Коли так говорять у заводі, то це значить, що совєцька держава виграла. Це значить, що новий дирехтор є і що він селянам і гадки не має, щоб платити. Бо селянина зроби дужим, то він і з голими руками піде супроти гармат і кулеметів… І врешті зможе й перемогти. Ні, революція не на те прийшла, щоб їм порядки робити… Ні–ні…

І при цих словах Парцюня витяг з бокової кишені піджака папір і подав його Маздигонові… Той прочитав і, склавши його, знов подав власникові з дуже чемним і трохи боязким питанням:

— І що ж би ви від мене зараз хотіли, товаришу?..

— Нічого особливого, тільки того, що ви уже знаєте, — була відповідь.

Маздигін напружився і потягся сидячою своєю постаттю наперед, неначе враз оглух від якогось раптового гуку і забажав конче чути кожне слово розмовця. А розмовець, не дивлячись ні на кого і мацаючи те місце одежі, яке було над кишенею з папером, тільки що туди покладеним, знов почав говорити:

— Вам клопотатися нема чого. Я тут тільки те робитиму, що ви уже робили, але робитиму з більшою настирливістю і з більшим вибором буду ставитися до об'єктів своєї роботи… І сьогодні мені потрібно тільки дві речі… Одна і друга… Друга річ — це найти приміщення мені ночувати, а перша — найти мені щиру і безпосередню людину, яка б знала дуже добре місцевих людей: щоб коли я її розпитував би, то щоб вона мені не мізкувала, а говорила тільки те, що у неї назбиралося у почутті… Чи, краще кажучи, у підсвідомості, про ту річ, яка мене цікавитиме… Мені треба говорити з селянином неосвіченим і нігде не бувалим поза межами села. Ця перша потреба мені є на те, щоб я, коли одержу другу, цебто приміщення, міг у йому обмірковувати все переговорене і на другий день щоб міг почати вже революційні операції у вашому селі… Розумієте?..

— Розумію…

— Ви парторг і голова партійного осередку, то повинні розуміти…

Притакував Парцюня і провадив далі:

— Але мені важно не тільки те, що ви мене розумієте, а й те, щоб ви, розуміючи річ, держали її у свідомості, виробленій нашою пролетарською революцією. Щоб ви не пускали качок ловити рибу у польовий пісок, а курей збирати черв'яки унутрі тієї води, що кипить у лотоках.

— А чи ви схочете, щоб і я був на ваших розмовах?.. — спитався обережно Маздигін.

— Це і геть–то ваша справа, бо ви ніяк не зможете заважати чи затемнювати думок того селянина, що я візьму на конференцію… Прості люди завжди з більшою приємністю розповідають те, що на їх розуміння є хорошим, більшій приявності людей, ніж комусь одному. І з цього боку ви були б навіть бажаним слухачем… А я цікавлюся тільки тим найкращим у селянськім житті, яке виробила буржуазна культура на протязі всього її існування… Але я продовжую… Скажіть мені, чи ви пролетарці?..

— Пролетарці.

Та Парцюня не вгавав і знов поставив паскудне для Маздигона питання:

— А той незаможник, селянин, що робить у вашій комуні, теж пролетарій?..

І хазяїн твердо і переконливо запевнив:

— Пролетарій, тільки що хоч несвідомий, а хоч малосвідомий.

І Парцюня зареготався і вдоволено, і радісно зазначив:

— Ви, звичайно, вибачите мені за такі підозрілі питання. Але я дуже радий, що так вас запитався… Ви не розумієте, що таке пролетарці, хоч і бороните нашу революцію справді по–пролетарськи… Цього від мене ви ніяк не сховаєте. Я це почуваю… Пролетарів тепер між тими людьми, що працюють, не шукайте. Всі вони там і між тими людьми, відкіля керують тими, що працюють… Диктатура пролетаріату!.. Та ж оцей вислів чого вартий!.. Яка ж би там була диктатура пролетаріату, де він би сам працював? Ніякої. Там би хтось інший диктував, що і як треба робити, а не пролетаріат. І скажіть мені, будь ласка, чи буржуї щось своїми руками робили у своїй державі?