Ротонда душогубців

Сонце світило сторчовим промінням над головою Гапусі. І осики, і верби клали свою тінь по цей бік річки і на її плесо, і по той бік неї. І від того, що коло Гапусі і на всім лузі було страшно багато сонячного світла, то тіні і холодки були дуже густі, а по всім просторі лугу соковиті трави давали таку зелень із своєї вогкої тиші, що аж око ховалося у жмурки та у вїї. Навіть кульбабки та ще якісь високі жовті квітки з–понад трави не могли заспокоїти тихий крик кольорів лугової зеленини. І скрізь поміж вербами зелень і по їй жовті крапки квіток тяглися стихією життя до сонця і огортали Гапусю і її білу сорочку на колінах з червоною стрічкою коло підтички так, як і свою тільки що розквітлу товаришку–квітку. Було аж душно від тепла. І струмочки пари уставали з лугу аж до вершин осик і верб. А над ними горою ішов шум і тріпотало листя.

І враз Гапуся схаменулася і поклала сорочку на спідничку, а сама, не залазячи у воду, умилася. І розплела коси і витрусила їх знов. Та й заплелася, повернувшись спиною до річки і витягтися молоденьким станом до лугу. І нарешті наділа сорочку і спідничку. І помацавши рукою вузлик і оглянувши себе, швидко пішла понад річкою. Верби, осики і луг зійшлися їй клинком. І вона, виткнувшися із лугових чагарів, побачила перед собою станцію. Особливо добре помітила на станції коло дверей дзвінок, що виднівся відти гарячим блиском. І помітила праворуч на рейках два вагони, теж напечених південним сонцем. Було безлюдно, гаряче і тихо. І Гапуся рушила через гарячі рейки на станцію.

У станції було порожньо і заметено і пахло цигарковим димом, який раніше день при дні уїдався у стіни, у фарбу і в ослони. І тепер він пах і тими речами, які пройняв собою. У Гапусі стало стукати неспокійно серце. Вона сіла на ослін під стіною, що був там тільки один, і стала розв'язувати на підтичці вузлик. Хтось кашлянув. Кров ударила дівчині в голову, і запашіло лице. Але вона, і не глянувши у той бік, відкіля почувся кашель, мерщій розігнулася і побачила перед собою у стіні кватирку з жовтими дверцятами. Відти на неї дивився вусатий чоловік у чорному картузі з червоними кантами. А з–за вусатого визирало друге чоловіче лице, але безвусе. Гапуся зараз же встала, підійшла до кватирки і подала їм золотий червінець, і попрохала:

— Дайте мені, будь ласка, на Київ один квиток.

Вусатий узяв гроші, мовчки на їх подивився і подав молодшому із словами:

— Чи їх можна брати?

А той зразу, мабуть, керований тим самим почуттям, яким керувалася і Гапуся, коли була брала гроші на зуб, витяг з кишені ножик, розклав і попробував ним рубець монети. А потім витяг із кишені совєцький паперовий червінець і, передавши його вусатому, промовив:

— Це вона дала золотий… Дайте їй квиток і здачі.

А далі, повернувшися до Гапусі, спитався:

— Де це ти взяла такі гарні гроші?

— Це мої гроші… — відповіла дівчина. Та хлопець до неї звернувся:

— Ти незаможниця чи хазяйка?

— Хазяйка.

— А чого ж ти їдеш у одній сорочці у Київ та ще й боса?

Гапуся мовчала. Хлопець був у сірій кепці і в чорній сорочці навипуск. Вона була підперезана вузеньким ремінним пояском з білими бляшками на тім кінці, що звисав від пряжки вниз. Чорна сорочка була причепурена червоним самов'язом. Він дивився на Гапусю зацікавленими очима і знов спитався:

— А твій батько комнезам чи ні?

— Комнезам.

Він почув відповідь і засміявся, і знов промовив:

— Це мені подобається… І ти не боїшся сама їхати?

Гапуся мовчала. А тим часом вусатий видав їй квиток і здачі. І дівчина уже ні на кого не зважала, підійшла до ослона, сіла і, поклавши у пазуху квиток, почала лічити гроші. Але молодий вийшов до неї десь боковими дверима. Він був у чоботях і в синіх штанях. І підійшов до Гапусі та й знов своєї:

— Дівчино, на Київ ідуть не всі поїзди, а тільки один на добу. Через те сядеш тільки на той, на який я тобі скажу. Я теж їду на Київ. Будем їхати удвох та ще й у тихім закутку. Згода?..

Гапуся, зарожевлена і зніяковіла, і ніби обороняючись, насилу вимовила:

— Я ж купила квиток не в закуток, а туди, де й люди… Я хочу з людьми.

— Добре, їхатимеш із людьми… Але я тебе в дорозі відвідаю… Ти не будеш сердитися?

Гапуся мовчала. Тоді він їй сказав:

— Поїзд ітиме увечері. Не йди відціля нікуди, щоб я міг на тебе гукнути. Можеш тут ходити і сидіти, але не відходь із станції.

І пішов. Гапуся прослідила його очима, а потім, утерши вуста рукою, почала оглядати свою спідничку і рукава сорочки, ніби шукаючи тієї плями, яку відмила.