Ротонда душогубців

І сам швидким кроком став у ногах Олени Антонівни, а обидва чекісти виступили із своїх місць. І один підійшов туди, де висіла одежа, а другий став поруч Бруса і взяв його під руку. І Брус вимовив:

— Оленко, до побачення!..

І голос його перервався гарячим клубком здавленого в грудях почуття. Його ж дружина, здавалося, не чула прощання. Вона, зведена на правий лікоть, переляканими очима, повними сліз, слідкувала за чекістами і за чоловіком, неначе за образами трагічних картин, а не як за живими людьми. Тільки тоді, коли один чекіст попереді, а другий позаді вивели арештованого з кімнати, вона упала головою знов на подушку, захлинаючися від тужу. Парцюня поклав свій ліворвер у кишеню і ніби підкреслюючи, що сльози у Совєцькім Союзі потрібні так само, як і шапки та брилі, які ніколи не заважають слухати начальницьких наказів, голосно зауважив:

— Громадяночко, коли другий раз до вас прийдуть чекісти вночі, то ви їх маєте право не пустити в кімнату, аж доки вони не покличуть двірника… Думаю, що ми ще зустрінемося… До побачення.

І вийшов у сінці. І коли зачиняв надвірні двері, то чув страшно самотній і невтишений туж залишеної жінки.

Розділ п'ятнадцятий У Чеці

Бруса увели у найнижчий ярус Чеки і вели аж у протилежний бік до останніх дверей. Один чекіст ішов ззаді, а другий спереді і обидва з напоготовленими ліворверами. З правого боку біліла довжелезна стіна без жодної плямки і павутинки. А на її тлі вирізнялися двері проз двері. І всі вони були свіжопофарбовані червоним кольором, і всі були залізні і заперті на засуви і важкі колодки. Але лівий бік цього переходу, хоч так само мав білу довгу стіну, та не мав дверей, а замість їх були понамальовувані червоні плями такого самого розміру, як і двері на правім боці. І кожна така пляма якраз була супроти якихось дверей. А вся підлога була цементована з нахилом від дверей до плям під ліву стіну. І по підлозі із–під дверей ішли вижолобинки до лівої стіни і кончалися під намальованими плямами на стінах. Бо під ними якраз були цементового кольору чавунні лядки, що закривали собою діри у підлогу. А в стелі, між кождою плямою і дверми, світила електрична лампочка. Світло було разюче для ока і овіяне навколо себе легким червоним повітряним німбом, таким, які мають навколо голів святих.

І нарешті аж у протилежнім боці всі зупинилися перед такими самими дверима, які були попід правою стіною, але тут вижолобинки не було. І простояли, мабуть, хвилин з п'ять. Аж прийшли ще два чекісти і змінили перших. І вже заглухли кроки змінених у цій найнижчій частині Чеки, а вони все стояли. На дверях засув був не запертий, і його залізна петелька звисала далеко від скобля. Через те кожної хвилини здавалося, що хтось вийде із дверей. Таке враження дуже втомляло Бруса. І він переживав якесь повільне чамріння. Він був утомлений і знав, що таке його становище ще важче здавить, бо йому навмисне не дадуть відпочинку. І почав він дивитися собі під ноги, думаючи, що було б приємно сісти на цемент і так ждати.

Аж ось із середини гуркнуло, і відчинилися двері. І Бруса ввели у канцелярію, освітлену ранковим світлом, яке проходило сюди із двох маленьких вікон над самим рівнем землі. Посередині цієї кімнати стояв стіл, а коло стола сидів молодий жидок у чекістському однострою. Жидок звелів:

— Підійдіть сюди і тут станьте.

Брус підійшов. А жидок узяв із шухляди чисті бланки паперу і, подаючи Брусові, проказав:

— Візьміть. Це анкети, ви їх заповніть і підпишіть.

Брус глянув і взяв, і почав читати. А два чекісти, що його привели, стояли коло порога і пильнували за Брусовими рухами. У анкеті спочатку вимагалося ім'я, по батькові. Потім про контрреволюційну організацію, у якій читач мусив би бути до арешту, і нарешті вимагався підпис читача. Брус після прочитання не спішив підписувати і заповняти анкету. Він тримав її перед очима з таким виглядом, який мають дуже втомлені люди, що візьмуть щось робити і закам'яніють на тім бажанні, аж поки хтось не прочумає. І жидок відіграв роль прочумувача. Він нагадав:

— Будь ласка, підпишіть.

Брус поглянув на жидка і побачив, що він йому подає й ручку. Брус, напівнепритомний, і подякував так само напівнепритомно. І, поклавши анкету на столі перед собою, геть всю її перекреслив за два відрухи руки. А внизу підписав: «Грамотний», та й подав жидкові. А той, глянувши на анкету і на підписувача, з мить повагався і звелів:

— Всі речі, які маєш при собі, негайно виклади на стіл. А якщо ти підперезаний, то й поясок давай сюди разом з підтяжками від штанів.

Бруса кольнула зміна жидкової мови до його, але чого ж він мав ще сподіватися? І почав оглядати себе і випорожняти свої кишені. А коли після всього він заспокоєно затих, то жидок уже звернувся до чекіста:

— Чекіст, провірте арештованого.

І він обмацав кожний рубець у одежі, а потім, дійшовши шуканням у пальті аж до залізного гаплика та бабки коміра, поодривав їх і кинув на купу Брусових речей на столі. А жидок дав наказ:

— Ведіть його на третій поверх у сто першу кімнату.

Чекіст коло дверей гукнув: