Ротонда душогубців

Зверніть увагу на той факт, що ми брали для допомоги собі навіть генералів, і то таких, що уставали і лягали, думаючи про царя. І вони, щоб жити на світі, мали все, що хотіли, бо й робили все те, що ми хотіли. Ставайте і ви, Іване Брусе, у таке становище, щоб зрозуміти, що ви нам потрібні для допомоги нам, а не для того, щоб поділитися з комуністами тим добром, яке вони відняли тільки для себе… І це є правда, і ми, обороняючи її, справедливі не тільки перед своїми бажаннями, а й перед тією силою, що визначила форми планетам і накреслила їм хід у незміренних просторах вічності. І ось, виходячи із цього, я хочу узнати вашу правду, і тільки аж тоді буде розмова про наші взаємини і про те, чи ви варті життя. І, повірте мені, що коли я помітю, що ви себе справжнього не хочете показати, то хоч би ви були фахівцем над фахівцями і навіть генієм у своїм практичнім ділі, то я вас ізнищу, як нищить собака блоху, уловивши її у себе на животі!..

І Парцюня знов мовчки уставився допитливим поглядом на Бруса. Брус мовчав і дивився на чекіста. І чекіст нетерпляче кинув:

— Ви ж маєте гарну жінку і сам талановитий письменник, то ж навіщо вам зараз брати напрямок на той світ?.. Навіщо вам оці мовчанки і понурі погляди?.. Ви зрозумійте, що і ті люди на світі живуть, що мають не все, а тільки щось для життя… То ж ми й почнім. Я буду записувати у анкеті ваші відповіді на ті питання, що ви перекреслили і ствердили зроблене своїм підписом «Грамотний». Анкету заповнятимемо не за порядком розміщень питань, а за тією цікавістю, що стоїть у кожнім питанні… Якої ви національності?..

— Українець.

— Ваші батьки живі?

— Ні… Їх жиди потруїли.

Парцюня підвів голову і ошелешено, і перевіряючи тривожно поглядом, кинув на Бруса… І, затримуючи погляд на такім становищі, перепитав:

— Як, і батька, й матір?..

— За матір не знаю, а батька отруїли.

— За віщо ж вони його отрути?..

Було нашорошено тривожне питання, аж почувалося: голос у Парцюні трохи змінився в бік ліричного тремтіння.

— Я думаю, за те, що він був похожий на Христа…

— А як Христа, то що?..

— А Христос був жид і любив усіх людей світу, і за те був розіпнятий, як ви знаєте. І мій батько все своє життя віддав за своїх земляків… Він їм і скотину лікував, і дробину… І навіть їх самих, тільки співчуваючи їх горю, а не за гроші. І жиди його і отруїли, що він був цим похожий на того жида, на якого вони і досі мають злобу.

І Парцюня скипів:

— Чи це ти мене почав уважати за ідіота, чи сам став ідіотом?.. А якої я нації по–твоєму?..

— Жидівський слуга. Ці слуги не належать до жодної нації.

— Ах ти ж розсобачої душі стерво!.. А я ж, прочитавши підпис під анкетою, що ти грамотний, то й почав говорити з тобою, як з людиною… А ти, собача душе, удаєш із себе непритомного… Га?.. Грамотний!..

І він гукнув:

— Чекіст!..

І двері відчинилися, і вартовий став у кімнаті, чекаючи наказу. А Парцюня спитався його:

— Якої ви нації?..

— Руський.

Була відповідь. І Парцюня, тепер звернувшися до Бруса, знов спитався:

— А якої, по–твоєму, нації оцей солдат революції?.. Скажи мені, щоб я знав, чого ти так безмежно нахабно почав у вічі цвікати?..

І Брус, зневажливо, але уважно подивившись на увійшовшого, відповів:

— Це переодягнений жид.

— Як?.. Це не руський?..

— Ні, це переодягнений жид.

— Гех!.. Контрреволюція!.. Ти, я бачу, сказився уже до тієї межі, що, мабуть, гадаєш, і світ перескочиш, і від Совєцької власті втічеш?.. Ти ж самотній… тебе ж ніхто не підтримає… Що ти мелеш?..

— А те, що перескочу…

— Ти?..

— Я.

Парцюня хижо кашлянув і ніби трошки присів, щоб, мовляв, придивитися до цієї появи, яка так нагло з'явилася на очі. І чи це помітив Брус, чи ні, але рішуче зробив один крок уперед, а потім несамовито рушив бігом до стола. І скочив на стілець, а із стільця на стіл і опинився по той бік його, тримаючися за стіну. Це трапилося так швидко, що Парцюня насилу встиг відскочити. По цей бік столу лежав стілець перекинутий і якийсь папірець, що злетів із свого місця під час руху людини. А Брус як миттю прилип був до стіни, так миттю і відлип і почав обходити стіл, щоб іти знов на середину кімнати, та тут його зупинив чекіст руської національності і хрипко прошепотів, націляючи на Бруса ліворвер:

— Стій!..

Він став. І підійшов до їх і той чекіст, що ще був у сінях, що, почувши шум і гуркотню, поспішив сюди. І Парцюня, засапаний, ввесь час нерухомий, тепер наказав:

— Мозком його, сукиного сина, поставте до стіни!.. У куток он той поставте… Мордою в куток, як кота у нароблену ним гидь на глині… Ач, бач, що собі узяв у голову… Про таке я ще не чув за ввесь час нищення контрреволюції!..

І чекісти повели Бруса до того кутка, що був з лівого боку Парцюниного стола, і самі поставали один з одного боку, а другий з другого прикутеного в'язня. І Парцюня пройшов до того місця посеред кімнати, де перед цим стояв Брус, і, оглянувши терен відбутих подій, почав помалу підходити до гурту, перехиливши голову так, ніби хотів заглянути у очі арештантові. І, не дійшовши, зупинився та й спитався з тим самим виразом на обличчі: