Рубаї

Це лихо грається зі мною не з учора.
Ти щастям чванишся… Та чи тривка ж підпора
Те щастя? Не стоїть на місці небо. Доля
На всякі витівки, на всякі штуки скора.

294

Людина муками звільняється з оков.
I крапелька води, в тісний попавши схов,
Стає перлиною. Хто втратив, той добуде —
I келих випитий запорожниться знов.

295

Від чорної землі до зоряної тверді
Й на мить не припиняв я пошуки уперті.
Я мислю гострою усі вузли розплутав —
I тільки не зумів розплутать вузол смерті.

296

Як парість вічного зросла з твого садочка,
Як надокучила тісна життя сорочка, —
Шатру тілесному хисткому не звіряйся:
Немає жодного тривкого в нім кілочка.

297

Плює услід мені судьба моя проклята.
Як не стараюся, дарма, все йде до ката.
Душа збирається. «Побудь», — кажу — і чую:
«Де ж я тулитимусь? Розвалюється хата!»

298

Усе, що в тебе є, туманом розтає.
Нікчемністю стає, що маєш за своє.
Вважай, що все, що є, на світі не існує,
А те, чого нема на цьому світі, є.

299

Не зупиняється небесна колісниця,
Не насищається людьми земля-землиця.
Ти радий, що тебе вона ще не пожерла?
Не поспішай радіть: вона не забариться.

300

Якщо одним коржем я можу два дні жить
I пити з черепка, що на землі лежить, —
Навіщо меншому за себе підклонятись,
Навіщо наймитом у рівного служить?

301

Погляньте, очі, на тісні могили,

На світ, де діють зловорожі сили!

Царі, князі — в грязі, осяйні лиця

Жерущі хробаки заполонили.

302

Чи ще служитимеш для підлості людської?
Не квапся мухою до страви будь-якої!
На два дні корж купуй, ні перед ким не гнися,
Пий краще власну кров, аніж чужі напої!

303

Я б краще вороном копався у ріллі,
Ніж у негідника живився при столі.
Сухим окрайчиком задовольнятись краще,
Ніж губи мазати в чужому киселі.

304

Цей топче стежечку до монастирських брам,
Той шлях до Істини собі торує сам…
Боюсь, настане день і пролунає голос:
«Ви блудите, сліпці! Не тут вона й не там!»

305

На учті мудрості зняв мову друг вина
(Рум і Аравію збентежила вона):
«Не вірю твердженню, що є вина в вині,
Коли сам Бог сказав, що проститься вина!»

306

Ні втоми ти не знав, ні голоду не чув;
Ти все, чим томишся, від чотирьох здобув *.
Та кожний забере свій дар у тебе — й знову
Ти зробишся таким, яким спочатку був.

* Ідеться про чотири стихії.

307

Кульгава старість, юність бистронога —
Все товпиться до вічного порога.
Недовго світом тішаться живі:
Всі підем геть, у всіх — одна дорога.

308

В сулії лал вина — як в рудні потайній;
У тілі нашім дух — як в піалі напій;
А світлий келих той, що від вина сміється, —
Сльоза, що кров лози захована у ній.