Руйнівниця фортець

Кожен може на власні очі переконатися в загадковості та унікальності книги, навколо якої крутиться історія Катаріни: це так званий рукопис Войнича, одна з найцікавіших криптографічних головоломок у світі. Досі нерозшифрований рукопис, ймовірно, був створений у пізньому середньовіччі, і дослідники досі сперечаються, чи є це зашифрованим документом чи спритною містифікацією. Оригінал знаходиться в США, але оцифровану версію можна знайти в Інтернеті. Історія цієї книги, як і спроби її прочитати, насправді загадкова і захоплююча – запрошую читачів шукати інформацію на цю тему самостійно.

Іоганн Коппенштейн потрапив мені до рук абсолютно випадково. Він є настільки нішевою постаттю, що інформацію про нього важко знайти навіть у німецьких джерелах, але на той час він був надзвичайно впливовим богословом, відомим у всій Європі, що неминуче мало б спонукати до роздумів про те, що насправді від нас залишиться. Як цікавий факт, я хотів би додати, що під час баварської окупації Пфальца він вів справжню інтелектуальну війну з ще менш відомим лютеранським мислителем Моренбахіусом, і якусь мить я серйозно задумався, чи не робити цю історію спін-оффом "Псів господніх". Лінь перемогла.

Віддаючи цю книгу читачам, я радий, що сюжет поволі починає складатися й зациклюватися, а моя Мері Сью фон Бессерер наближається до того місця, де вона мала бути з самого початку. Це довгий, але необхідний шлях. Проте запевняю: залишився лише один том, і пустощам буде кінець.

Я буду вічно вдячний Олександрі Кухарській, яка терпляче переносила мої письменницькі транси, під час яких її спілкування зі мною легко можна було порівняти з розмовою з цегляною стіною. Мачекові Лібіху, який відважно підтримав мене в прокляттях усіх письменників світу, включно з нами. Томекові Дембічакові, який возив мене за тисячу кілометрів у Гейдельберг, щоб я сам міг побачити міст (міст як міст, страшенно вузький).

Звичайно, почесної згадки заслуговують консультанти, а саме Пауліна Койдер, найтерплячіша серед вершниць, і Міхал Петрус, який вистежує дурні помилки. Цього разу мені також допоміг Матеуш Жабокліцький, який виправив мою криву латину, і мій брат Томаш, який зовсім випадково знав величину досягу півкартауни.

Я також хотів би подякувати моєму редактору Магдалені Свєрчек-Грибош, яка з великим серцем кинулася в центр цієї історії, рятуючи моїх героїв від долі екзистенціалістів, що блукають світом без мети та сенсу. Тримаємо кулаки за те, щоб все вдалось!

Переклав: Марченко Володимир Борисович, листопад 2024 р.

Перекладач дякує Людмилі Марченко за терпіння та редагування.