Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія

Зате сіроокий витріщається, наче в нього сто гривень позичила. Утім, поруч сидить Віку-куся, може, його погляд спрямовано саме на неї? Хай там як, а Софійці до цього діла немає. Вона вбирає очима нові й нові краєвиди. Зліва їх супроводжує море, справа — усе вищі й вищі гори! Ах, що за щастя! Зараз подзвонить Сашкові й поділиться враженнями (звичайно, ж не про світлину)! І хлопець зрадіє, бо останній раз, коли він їй телефонував, Софійка була в музеї і балакати не могла. Передостанній — не чула дзвінка... Учора — була зайнята Генуезькою фортецею і довго не могла говорити! А позавчора... Боже, відколи поїхала, не мала жодної нормальної розмови з Фадійчуком! Треба мерщій виправлятись!

На жаль, нині Сашко поза зоною, і розмова укотре не вийшла...

Натомість потелефонувала рідним і почула аж дві новини! Перша: Пустельник із колегами-художника-ми збирається у якусь творчу поїздку аж до Кореї! Софійка його вже не застане, побачить дядька Сергія не скоро...

По-друге, маленький братик Ростик став ще розумніший і ще кумедніший! За Софійкою він явно сумує: усе показує на змальований Павликом її портрет і приказує, розводячи ручками: «Фійки — ма!», що означає: Софійки — нема. А потім ще авторитетніше заявляє: «Фіка — мо!», і це вже значить, що Софійка — на морі. Отака стисла й змістовна лексика, на заздрість навіть Віку-кусі!

— І ще більше, — продовжувала мама в слухавку, — він полюбив читати «Курочку Рябу», мабуть, через те, що це ти, Софійко, його до неї привчила! І тепер на словах «курочка Ряба» і «знесла курочка яєчко» тато або я мусимо зробити паузу, а Ростик тим часом вимахує рученятами, наче крилами, й кудкудаче: «Ко-ко-ко-ко!» А після слів «Яєчко впало і розбилось» треба зупинитись, аби він так само, як і при твоєму портреті, розвів руками і сумно вигукнув: «Ма!..»

Любесенький, найкращий у світі братик! В Софійки аж сльози виступили: і від сміху, і від зворушення й бажання обняти-пощипати-посмикати-обцілувати це дороге створіннячко!

Згадала про давно вже нарізані метелики, грибочки, зірочки, сонечка й цифри та букви — «наочність», яку заготувала рік тому, щоб навчати братика різних наук. Наочність та довго не ставала в пригоді: братик усе не виростав, але нарешті, здається, настала пора її витягати з шухляди!

І Чорнобілка сумує — за головною людиною, що її найбільше пестила й любила! Ростик її, правда, теж любить, але аж надто міцно: аби тією любов ю не задавив, кицюня здебільшого переховується на Софійчиній шафі.

І мама з татом скучають, найбільше! Хоч тато й піджартовує, що, мовляв, без Софійки аж незвично: ніхто в хаті не бурчить і не нарікає на несправедливе поводження!

О, як вона, Софійка, їх любить!

Далі мама розпитувала про відпочинок, про харчування, про свіжі враження. Софійка тепер не була така дурна, як уторік під час поїздки до табору. Уже ні на що не скаржилась: ні на твердувату постіль просто на землі в наметі, ні на супи з цибулею, над якими вдома коверзувала і які, виснажившись, поїдала тепер навіть не заплющуючи очей. Подорослішала, що й казати!.. Навпаки, питала про тата, про бабусине й дідусеве здоров’я, про Чорнобілку. Чи не забігав Сашко, врешті-решт!

Сашко не забігав, довелось передчасно закінчити розмову і ще раз йому потелефонувати. Абонент — поза зоною, і Софійка, зітхнувши, решту шляху дивилась у вікно.

23.  МАГІЯ МЕГАНОМА

Трохи запізнились із приїздом, тож, порадившись, учителі вирішили навпомацки табору вже не розбивати. Натомість відкинути спинки сидінь і моститись

до сну в автобусі. Народ не перечив — були дуже наморені. Софійка з Вітою хіба що посперечались, складаючи доречну примовку. Нарешті вийшло: «Сплю в автобусному кріслі, приснись, хлопець, мені до мислі». Покихкотіли з такої своєї творчості і провалились у нетривкий неспокійний сон.

Здавалось, після побачених красот і дивовиж уже ніщо не може вражати. Але пейзаж, який розгорнувся вранці перед вікнами їхнього мерседеса, — просто шокував. Ззаду, за напівпустельним степом, — невисокі гори, схожі на місячні кратери. Попереду — піщаний берег, який рвучно переходить у неймовірні камені-черепашники, схожі на дуже дірявий твердий жовтий сир. І простір, і тиша, і знову простір!.. Навіть чайок не знати! Відпочивальників, на відміну від густо затиканого наметами Феодосійського берега, майже немає: лиш ген удалині де-не-де бовваніють нечисленні й невеличкі туристичні стоянки.

Враження — зійшли з космічного корабля на якійсь невідомій планеті!

Навіть море тут інше: здалека смарагдове, а зблизька... Софійка аж скрикнула, коли побачила його зблизька! Все неглибоке дно вкрите водоростями, буро-зеленими, схожими на хвощі!

— Одне з двох, — глибокодумно заявила Ліда Василівна, — це або цистозіра, вона ж кустозейра бардата, або полісифонія, вона ж...