Русалонька із 7-В та загублений у часі

Нарешті Сашкова мама запросила всіх до столу. Точніше, наказала дівчатам звільнити письмовий стіл для обіду. Салат і смажена картопля — що ж, це Софійці підходить. Тим паче, зголодніла, наче не їла три дні, а не годину.

— Де того Сашка носить? — хвилювалась мама, поглядаючи у віконце. — Вічно в клопотах, вічно переживає, що без нього ми всі пропадемо! Так запрігся в роботу, що не може ні відпочити, ні

вчитися до пуття! Вже мовчу, що їсть як попало й коли попало!

Аж виходячи з хати, зіткнулась із Сашком. Боже, як він зніяковів, дізнавшись, що Софійка була в його халупі!.. А то ніби якби не побувала, то вважала б, що там усе зі срібла-золота?! А то ніби якщо там ні срібла, ні золота, то Софійка менше з ним дружитиме?!. Та вона майже ніколи його бідності й не соромилась!..

До речі, як би це сьогодні обізватися до Завтрашнього?

—           Гаразд, ходімо на якесь підвищення, маякнемо йому, щоб зателефонував! — з готовністю віднадити дівчинку від свого дому відповів Сашко.

—           Але ти, голубчику, спочатку поїси! — зупинила його Софійка. І заспокоїла: — Йди сам, я он там на лавочці почекаю.

Гм, і чого це Сашко так сяйнув? Через голубчика? Варто слова добирати уважніше, а то ще хтозна-що подумає.

47.          Віртуальний сеанс

Дзвонити полізли таки на горище.

—           Як живете, що поробляєте? — запитала Дашківського.

—           О, дякую красненько! Щойно був у татковому кабінеті, досліджував наліт із його вікон...

—           І що дослідили?

—           Здебільшого наліт госпітальних часів. Багато солдатської нудьги.

—           Зрозуміло, вони ж туди не на танці приїздили!

—           Шибки тоді занадто гарно мили. Але на рамах дещо нашкріб... Туга, глибока туга... І байдужість...

—           Казимире, ви маєте на чому сісти? От і гаразд! Вважайте, що ви — на віртуальному прийомі у психолога.

—           Перепрошую, на якому прийомі?

Ах, звідки ж йому знати ці сучасні штучки!

—           Ну, телефонному! А це значить, що розповідайте швидко, бо й знижені тарифи не допоможуть!

—           Перепрошую, що знижене?

—           Ет, умощуйтеся зручно й розказуйте. Про свого батька.

—           Але я... не можу так зразу...

—           Можете, можете, можете! Спокійно! Зосередьтесь! Почніть, наприклад, із його талантів...

—           О, любив коней! Дуже на них розумівся, усі призові місця в місцевих та закордонних виставках були його! Ще — був геніальним архітектором! Після закінчення Віденського інженерно-будівельного училища вмів спроектувати будь-який замок! Нашим будинком утер носа всім сусідським поміщикам! Замолоду, кажуть, любив пишні прийоми й бенкети.

—           Отже, молодість мав бурхливу?

—           О так! У нього все було по вінця. Молодість — бурхлива. Кохання — навіки. Розчарування — безмежне.

—           А що ж залишалось для єдиного сина? — обережно підступила до головного. Хоч би знову не надумався зомліти!

—           Байдужість. Звичайна сіра байдужість... — Голос Завтрашнього і справді почав тремтіти. — Спершу він сподівався, що народження сина зблизить його з дружиною. Але коли побачив, що Марія зосталась незворушно холодною... Моя мама — це сніг, ви знаєте... Поринув з головою у власне життя: коні, поїздки, розваги,.. Особливо любив далекі подорожі... Аби не бачити... А хлоп’я, котре бродило по домі й часом натикалось

йому на очі, в кращому випадку дратувало. Здебільшого мене просто... не помічав... І мати не помічала... Тож і став я непомітним. Щез...

—           Не хвилюйтесь, любий Казимире! Все гаразд, усе чудово! — намагалась контролювати ситуацію. — Тільки не зомлійте! Ага, для вас є добра звістка!

—           Невже знайшли моє справжнє місце? — стрепенувся радісно.

—           Ще не зовсім... себто якви ставитесь до того, щоб стати... гм-гм... дівчиною?..

—           Що-о-о-о?..

—           Точніше, не так: у найближчі вихідні ми вас навідаємо й про все побалакаємо.

—           Оце радість! Спасибі! Може, панні з такої нагоди заграти “Місячну сонату”?

На цій гарній ноті рахунок закінчився, і зв’язок обірвався.

Господи, та час і справді тут, на горищі, йде з шаленою швидкістю!

48.          Місячна соната-2

Прийшла зі школи, мов прибита. Ще вчора спробувала вдруге ворожити на шафиних газетах. І натрапила на таке: “знайдеться між чорними і білими”. Ішлося про шахові фігури, але в цьому словосполученні відчула знакове. Відразу

вписала його в блокнотик, услід за “Шукати в межах Вишнополя”.

А сьогодні на уроки... Ірка Завадчук з’явилась у строгому брючному костюмі: чорному, з білою блузкою! Видно, вплинули виховні бесіди з завучем, і взялась виправлятись. Але річ не в тім — річ у чорному й білому! А якщо згадати, що колись носила вона зачіску-хвоста, перефарбованого в білий верх, чорний низ?..

Все, Ірусю! Як не шкода Казимира, як не шкода Софійці себе самої, як не шкода навіть тебе, дурненької, — доведеться тобі поміняти характер, звички і душу! Тепер тільки зосталось дослідити, як їх змінити.

Софійка ходила засмучена й мов сонна. Проте дуже скоро їй довелося пробудитись і вразитися ще більше.