Русалонька із 7-В та загублений у часі

Сьогодні він уперше приходив до школи: чи не завуч викликала з приводу бобрика? Бо щось довго тлумачив завучці й Ліді Василівні. Про фантазію, про дизайн, про те, що Ірка може вирости відомим стилістом. Нарешті вчителі дали їм спокій.

Але пропав спокій у Софійки. І коли вона ніби ненароком запитала в Ірки, чи в її мами часом немає білої сукні, у відповідь почула: “Цілих десять!”

Не здивується, коли нахабна Ірка й справді могла захопити чуже, себто законне Казимирове, тіло. Зрештою, коли б воно було її власним, чи ставила б над ним постійні експерименти?

Отже, все сходиться!!! Сердешний Дашківський! Сердешна й Софійка! Адже, щойно лагідна душа Завтрашнього переселиться в шалену Завадчучку, та, імовірно, відразу подобріє. І цим ще більше привабить Вадима! Ба навіть закохає в себе! У неї ж, на відміну від Софійки, на обличчі — жодного прищика!

Ой, вона ж закохає тоді в себе й скромного інтелігента Дмитрика!!! Уже й не знала, чого боятися більше...

Добре, що вдома якраз нікого немає. Можна вільно поцілувати Чорнобілку, замість супу вкласти у себе пристойну порцію торта і, головне, спокійно помізкувати.

Шафа й далі комизилась, тобто мовчала. Проте Софійка за звичкою вмостилась у її затишні обійми. Знічев’я гортала старі шухлядні газети, хоч погляд блукав десь у вікні.

Раптом опустила очі на рядок, який саме притримувала пальцем. “Шукати в межах Вишнопо-ля” — прочитала і вже хотіла повернутись до споглядання вікна, як...

“Шукати в межах Вишнополя”! Далі йшлося про якихось злочинців, але то вже не привабило Софійчиної уваги. Еге, то шафині газети справді не просто так!!! Тільки цього разу не треба звичним способом вчитуватись у події! Треба використовувати ворожіння! Це вони ще з незаміжньою Сніжаною колись так загадували на майбутнє. Називали номер сторінки і номер рядка у книжці віршів і потім зачитували. Сніжані, пригадується, випало: “У вечірнім місті плакали трамваї, Пропадали сльози сині на дротах”. Якраз тоді вона остаточно посварилася з Валентином! А Софійці наворожились рядки: “Так ніхто не кохав. Через тисячі літ Лиш приходить подібне кохання”. Це про її почуття до Вадима. Стовідсоткова правда!

А тепер — “Шукати в межах Вишнополя”. На радощах почала тицяти ледь не в кожний рядок. Але нічого путнього більше не випадало. Зрозуміла, що істина — річ тонка, зловживати нею не годиться.

—           Привіт, доню! Що нового у школі? — зазирнула до кімнати усміхнена мама.

Прикидається хорошою? Підтримаєм!

—           Усе гаразд!

Ой, а де ж це братик? Мама прийшла без Ростика!

— Він у баби Валі, зараз піду заберу. Ми тобі, Софійко, не мали часу й пояснити. Я ж вийшла на роботу. На півставки. Бачиш, у нас борги та ремонти, на декретні гроші не дуже розбіжишся... Та й не щодня працювати. А баба Валя погодилася няньчити малого. Навіть від платні відмовилась! Тож поки він підросте до ясел...

Ти ба, які події! А вона, Софійка, й не знала! Втім, хто вона така, щоб її утаємничувати в сімейні справи?..

Мама перевдяглась і поспішила по Ростика. А на порозі тим часом постала тітонька Сніжана.

—           Як там перший робочий день?

Хвилюється за сестру! Безперечно, хіба нині до

запитань про Софійчині уроки?!.

—           Ага, Софійко! — згадала й племінницю. — Не знаю, чи тебе цікавить, але... Я показала ті папірці нашому головному. Він сказав, що нічого в них особливого. Та роздивляючись, натрапив на ще один документ. Приклеївся до рецепта. В ньому прохання від якоїсь Марії... Прізвище нерозбірливо... Про перейменування якогось... як його... ага, Миколи Котенка в Ніколя Котьє!

Отже, Марія і тут постаралась для свого коханця? Зраджувати не соромилась, а своє і Миколине українство приховувала, наче болячку!.. І справді хвора! Фіртичка та й годі!..

46.          Приватні уроки

Ох, уже ця хвороблива Сашкова делікатність! І знала ж, що першим не зважиться привести сестру (Любку, здається?) на заняття!

Напакувавши повну торбу власноруч поробленої наочності (готувала для Ростика), пішла сама.

Леле, вже й забула, яке тут усе стареньке! А в напівпідвальній Сашковій квартирці — то й узагалі! Недаремно він завжди соромився запрошувати її в гості.

Двері відчинила Сашкова мама. Ні, сина ще немає вдома. Так-так, звичайно! Якщо Софійка згодна підучити їхню Любку, вони всі будуть просто щасливі!

Через вузький захаращений коридорчик пробрались до темнуватої вогкої кімнати. Мама відразу побігла до цибулі, яка смажилась тут же, за ширмочкою. А Софійка з’ясувала, котра з трьох близнючок, що виводили кривулі в зошитах, є Любкою. І взялась до роботи.

Любка виявилась дитиною слухняною, хоч і дуже запущеною. Не дивно, в такого відмінника-брата!.. Віра й Надя теж слухали Софійчин урок і робили все те, що й Любка.

Софійка, як справжній репетитор, засікла час на старенькому годинникові. Але як же повзуть хвилини! Це при тому, що не нудились же! І читали, і співали, і гралися. Видно, правду мовив Казимир, що час у підвалах сповільнюється. Треба буде перевірити ще на горищі їхньої п’ятиповерхівки!