Русалонька із 7-В та загублений у часі

—           Господи, що дізнаємось? Це ви обоє серйозно? — перелякалась мама. — Я зателефоную, щоб замінили уроки... Ні, я, пані Валю, вам, звичайно, довіряю, але... З Ростиком побуду сьогодні сама...

Все! До замку більше — ні ногою!

Як тепер поглянути в очі Кулаківському? Як вимолити прощення за свій учорашній злочин перед хлопцем?

Але Вадим підійшов першим.

—           Ну, ти й буквоїдка, ну, й зануда! — докірливо зиркнув з-під чуба.

—           Ваде, я перед тобою дуже...

Але той не дослухав:

—           Подумаєш, причалив на якийсь четвертак пізніше! Після школи кимарнув трохи, а потім дружбани підрулили, башку закумарили... Коротше, поки пригріб до акації, ти вже й здиміла. Облом було підождати?

Ах, так?! То кавалер сам зволили спізнитись? А вона, дурна, бідкалась, переживала!..

Залишалось хіба що розреготатись...

67.          Прокол

—           Вибачте мені, дітки, простіть... — Баба винувато металась перед мамою і Софійкою. — Бог свідок: не хотіла, ненароком вийшло... Хто ж знав, що ти, Софійко, така розумна?..

Господиня поклала перед своїми прокурорами альбом зі світлинами і вказала на ту, де стояли дві скромно вбрані, убогі дівчини:

—           Осьо, познаходила спеціально! Вона — та, що правіше!

-Хто?

—           Таж моя двоюрідна! Зі старшою сестрою — рідною моєю бабцею!

—           Гонората — в свитині? — не зрозуміла Софійка.

—           Та не Гонората ніяка! Як на духу признаюсь вам, діточки: збрехала! Родичка моя — не господиня замку! Захотілось мені, старій, дурній, у пани пошитись... Насправді ж бабця мої в замок на службу найнялись! Нянькою до паненяти їхнього! Ні як пани звалися, ні як жили вони, ні як служилося бабці, нічого більш не знаю. Навіть кіт Фантик — і той не Ганнин був, а хазяйчин!..

—           Ганна? Улюблена нянька Завтрашнього? Себто — Казимира Дашківського?

—           І чи улюблена — теж не знаю. Одне точно: родичка моя — ніяка не пані, ніяка не Гонората... Отака я: з мужиків репаних, куди мені межи панство?!. І вас, інтелігентів, я справді не достойна! Простіть, якщо зможете...

То бабин секрет — лиш у такій дрібниці?!

—           Це ви нам вибачте! — припала до старої мама, вмудряючись при цьому свердлити Софій-ку вбивчим поглядом. — Ми тут не все зрозуміли, понавидумували казна-чого! Вже й не знаю, як вас просити, скільки вам платити, аби не відмовились і далі глядіти малого!

Вони ще там перепрошувались, а Софійка шкідливою мишкою вислизнула з сусідчиної квартири: що ж, бувають і невеличкі проколи, не все ж тільки гладенько та гладенько!..

68.          Ще один прокол

Софійка приховувала навіть од себе, що вже настав початок жовтня. Подумаєш — ще один невеличкий прокольчик! Подумаєш — газетна фраза про істину, яку будуть “мати на початку жовтня”, трохи не справдилась!..

До того ж у їхній родині свято: увечері вирушають на день народження до тітоньки Сніжани. Дідусева розповідь про цей день і про те, як

тітоньчине ім’я “впало з неба”, стала вже легендою, яку теж варто відсвяткувати.

Тому поява Сашка сьогодні була зайвою. Але куди вже дінешся від цього одержимого?

—           Софійко, то як діємо далі? — з ходу сипонув проблемами. — Ти не забула, що вже початок жовтня? Та й Завтрашній уранці телефонував, питав, як справи.

—           Ой, та в нас поки що суцільна плутанина! — підступала здалеку. — Он і в газеті підказка була якась туманна: “Із трьох кутків поставити однакових, а вийти з четвертого боку”.

—           Туманна, кажеш? Чом же ти раніше мовчала? Трьох моїх сестер поставити по чотирьох кутках замковища!.. Ото поставимо та й вивеземо спокійно заповітну коробочку з Леськовичів! А тоді підсиплемо твоєму Дмитрикові...

—           У тім-то й річ, що Дмитрикова кандидатура відпадає! — видихнула нарешті.

—           Як це?

—           Так! Алгебру він любить, он що!

—           Стривай-стривай! Якщо алгебри не люблю я... то й новим пристановиськом для Дашківського мав стати я?!

—           Ти також уже відпав, — буркнула Софійка. — Ростик мій тепер найбільше підходить!.. І чобітки, і всі фотографії з шафи, і нова газетна підказка— все вказує на наш рід... Навіть баба Валя, як колись її родичка Ганна для Казимира,

підробляє для Ростика нянькою! — переказала пригоду з сусідкою.

—           Оце новини! Чудово! Тепер нас уже ніщо не зіб’є з потрібного шляху, — засяяв хлоп’як. — То на коли плануємо вилазку в Леськовичі?

—           Невже ти не розумієш? — схлипнула. — Я не хочу міняти Ростика навіть на найкращих та най-шляхетніших принців! А тому кидаємо цю затію і більше до неї ніколи не повертаймось! Чого мовчиш? — перепитала здивованого Сашка.

—           Та... Тепер зрозумів, чому ти тоді кинула коробочку мені за комір!.. Значить, Ростика шкода, а мене ти була готова...

—           Ну, чого ти?.. — намагалась усміхатись, але бачила, що товаришеві явно не до сміху.

—           А зі мною, значить, можна все, так? — Хлопцеві очі аж розривались від образи. — Затикати Сашком усі дірки навіть без попередження?!. Сашко все витерпить, еге ж?..

—           Та я ж...