Читаем Садок вишневий коло хати полностью

Садок вишневий коло хати

Іде Марко з чумаками.Ідучи співає,Не поспіша до господи —Воли попасає.Везе Марко КатериніСукна дорогого,А батькові шитий поясШовку червоного,А наймичці на очіпокПарчі золотоїІ червону добру хусткуЗ білою габою.А діточкам черевички,Фіг та винограду,А всім вкупі — червоногоВина з ЦареградуВідер з троє у барилі,І кав’яру з Дону, —Всього везе, та не знає,Що діється дома!Іде Марко, не журиться.Прийшов — слава Богу!І ворота одчиняє,І молиться Богу...

«Чи чуєш ти, Катерино?Біжи зустрічати!Уже прийшов! Біжи швидче!Швидче веди в хату!..Слава тобі, Христе Боже!Насилу діждала!»І Отче наш тихо-тихо,Мов крізь сон, читала.Старий воли випрягає,Занози ховаєМережані, а КатрусяМарка оглядає.«А де ж Ганна, Катерино?Я пак і байдуже!Чи не вмерла?»«Ні, не вмерла,А дуже нездужа.Ходім лишень в малу хату,Поки випрягаєВоли батько: вона тебе,Марку, дожидає».Ввійшов Марко в малу хатуІ став у порогу...Аж злякався. Ганна шепче:«Слава... слава Богу!

Ходи сюди, не лякайся...Вийди, Катре, з хати:Я щось маю розпитати,Дещо розказати».Вийшла з хати Катерина,А Марко схиливсяДо наймички у голови.«Марку! подивися,Подивися ти на мене:Бач, як я змарніла?Я не Ганна, не наймичка,Я...»Та й оніміла.Марко плакав, дивувався.Знов очі одкрила,Пильно, пильно подивилась —Сльози покотились.«Прости мене! Я караласьВесь вік в чужій хаті...Прости мене, мій синочку!Я... я твоя мати».Та й замовкла...Зомлів Марко,Й земля задрижала.

Прокинувся... до матері —А мати вже спала!

13 ноября 1845,

в Переяславі

Кавказ

Искреннему моему Якову де Бальмену

Кто даст главе моей воду,

И очесем моим источник слез,

И плачуся и день и нощь

о побиенных...

Иеремии глава 9, стих 1

За горами гори, хмарою повиті,Засіяні горем, кровію политі.Споконвіку ПрометеяТам орел карає,Що день божий довбе ребраЙ серце розбиває.Розбиває, та не вип’єЖивущої крові, —Воно знову оживаєІ сміється знову.Не вмирає душа наша,Не вмирає воля.І неситий не виореНа дні моря поле.

Не скує душі живоїІ слова живого.Не понесе слави Бога,Великого Бога.Не нам на прю з тобою стати!Не нам діла твої судить!Нам тілько плакать, плакать, плакатьІ хліб насущний заміситьКровавим потом і сльозами.Кати знущаються над нами,А правда наша п’яна спить.Коли вона прокинеться?Коли одпочитиЛяжеш, Боже, утомлений?І нам даси жити!Ми віруєм твоїй силіІ духу живому.Встане правда! встане воля!І Тобі одномуПомоляться всі язикиВовіки і віки.А поки що течуть ріки,Кривавії ріки!