Читаем Садок вишневий коло хати полностью

Садок вишневий коло хати

Та мовчи вже, бо забуду.Потім не згадаю.Дітей, бачся, годувалаТа в засік ховала.Та очіпок, се вже вранці,Клоччям вимощала,Щоб не знать було, що стрига.Прибралась, ходила,Поки люде домовинуНадворі робили.Доробили, положили,Понесли, сховали...І одна я, як билинаНа полі, осталасьНа сім світі... Були діти,І тих не осталось.«Через яр ходилаТа воду носила,Коровай сама бгала,Дочку оддавала,Сина оженила...І... гу...»

Циган

Не скигли, бо ти всіх побудиш.

Відьма

Хіба я скиглю, навісний?

Циган

Та добре, добре. Що дальш буде?Розказуй дальше.

Відьма

Що даси?Навариш завтра мамалиги?Я кукурудзи принесу.Нагадала! Нагадала!З дочкою ліг спати...Завдав сина у лакеї...Громадою з хатиВиганяли... Нагадала.Я собак дражнилаПопід вікнами з старцями.І байстрят носилаЗа плечима. Щоб привчались...Аж і сам приїхав.Я до його кинулася,Забудучи лихо.Привітав мене, луципер,Бла[го]словив діток,Та й забрав їх у покої...Ростуть мої квіти!Та й виросли. Сина ЙванаОддав якійсь паніУ лакеї. А Наталю...Всі поснули?

Циган

Всі поснули.

Відьма

Бо щоб не почулиМого слова. Страшно буде.І ти, старий друже,Злякаєшся, як вимовлю...Чи тобі байдуже?Наталоньку! Дитя своє!Ірод нечестивий!..Занапастив... А до тогоПосилає в КиївМене, бачиш, молитися.Я, дурна, й ходила,І молилась... Ні, цигане,Я марно молилась.Чи в вас єсть бог який-небудь?В нас його немає...Пани вкрали та в шкатуліУ себе й ховають.Вертаюся із Києва —Замкнуті покої.Він узяв її з собоюТа й поїхав з нею,З Наталею... Чи чуєш ти?І остриг, проклятий,Дитя своє. ПолетілаЯ його шукатиВ Волощину. Та й шукаю,Совою літаюНад байраками. Та діток,Діточок шукаю,Наталоньку!.. Ні, ні, ні, ні!Я шукаю пана.Розірву!.. Возьміть до себеІ мене, цигане,Я медведя водитиму,А як найду ката,То й спущу його на його.Отойді, проклятий!..Ні, не спущу. Сама йогоЗагризу... Чи чуєш?Одружимось, моє серце,Я й досі дівую.А сина вже оженила,А дочка й так буде.Лазитиме попідтинню,Поки найдуть людеНеживою. Чи ти бачив?Там такий хорошийМій син Іван... Ух, холодно!Позич мені грошей,Намиста доброго куплюТа й тебе повішу,А сама піду додому...Дивись, миша, мишаНесе у Київ мишенят.Не донесеш, утопиш десь,Або пан одніме.Чи я найду моїх діток,Чи так і загину?Та й замовкла, мов заснула.Цигане вставали,Розбирали шатро своє,В дорогу рушали,Та й рушили. Пішли степом.І вона, небогаБезталанна, встала мовчки,І нібито БогуНишком собі помолилась,Та й пошкандибалаЗа циганами. І тихо,Тихенько співала:«Кажуть люде, що суд буде,А суду не буде.Бо вже мене осудилиНа сім світі люде».