Серафима

Спускаючися Круглоунiверситетською, вона потрапила в затор: нiчого особливого, що б пов'язувало її з недавнiми спогадами. Вона зупинилася якраз бiля зелених, ядучого кольору, пластикових столикiв. Двi дiвчини в дешевих колготках i троє пiдтоптаних провiнцiалiв у яскравих пiджаках. Губа Серафими скривилася у бридливiй усмiшцi. Вона знала цю породу дешевих повiй - клофелiнниць. Вона була цнотливою. Навiть тодi, коли перебралася у восьмикiмнатну квартиру Хруста, то розiгнала прислугу. Лишилася одна куховарка. Серафиму за тиждень вона навчила готувати. Хруст тiльки задоволено сопiв носом. I зараз у сизих димах, у порцеляновому свiтлi полудня, з золотою полудою сонця на вiтринах вона намагалася думати про нього. Але навряд чи це виходило. Серафиму займало лише бажання. Спалахувало, пропiкало її, а потiм вiдходило - людини не iснувало. Коли вона лягала з чоловiком або жiнкою у лiжко, коли займалася сексом чи коханням, то iснувало щось третє. I це невидиме третє спостерiгало за ними, за нею, за свiтом - тягучим, ненависним i прекрасним. У лiжку Серафима намагалася наздогнати ту втрачену красу, - усе, чого вона не випила, не взяла, а можливо, це було її фантазiєю. Так чи iнак, але для Хруста вона була загадкою. Пiдстаркуватий бiзнесмен вирiшив, що таку ось жiнку вiн шукав усе життя. I втiшався з тiєї банальностi. I Серафима пiдтримувала цю впевненiсть, кожної ночi чекаючи поштовху, того тектонiчного поштовху, що знову розiллє отруту срiбла її жилами.

Вона вiдкинулася на спину, закурила ментолову сигарету, але це не принесло втiхи. Свiт зробився желатиновим, i будинки тремтiли у неї перед очима, зависнувши iграшками у полуднi. Реальнiсть зникла. Панiка ляснула в салонi. Погляд її поповз асфальтом, зiскочив на бордюр, i натрапив на руки якогось чоловiка. Дiвчата-клофелiнницi втратили напускний гонор i дивилися на нього. Серафима не пригадувала руки Фiкси, але руки (важкi, грубi, сильнi руки) Хруста iз запахом дорогих сигар, iз запахом її пiхви - ось що зараз займало Серафиму. Вона перевела повiльно самi очi, наче налитi свинцем, на обличчя чоловiка. Тонкогубий рот - вiчний невдаха. Сильнi плечi. Дешева шкiрянка. Вiн сидiв розставивши широко ноги у синiх джинсах, пив пиво i не звертав уваги на дiвчат, якi враз принишкли, як мишi перед удавом.

Серафима припаркувала машину i вийшла. Замовила пиво, i сiла навпроти. Як дiятиме, вона ще не знала. Але вона дивилася на його руки: випещенi, бездоганнi iз дорогим манiкюром. Безперечно, що цей чоловiк берiг i цiнував - так це руки. Хитрi очi незнайомця зловили її холодний погляд. I вона, i вiн зрозумiли: чоловiк перелякався. Вiн ще з хвилину просидiв, а потiм, не допивши пиво, пiдвiвся i пiшов, залишивши стояти у повiтрi приторний i дешевий дух парфумiв, диму i тiльки для Серафими знаного запаху - злочину. Вона допила пиво, потiм замовила ще випивки - дешевої горiлки - й горiшкiв. Дiвки здивовано поглядали на неї. Одна вихиляючись пройшла повз неї. Але продавець окрикнув її, i дiвка, хiхiкнувши, вiдiйшла. Серафима закурила ментолову сигарету. За хвилину викликала Чакоса, i скоро все потягнулося, як i треба, усталеним за рiк звичаєм. Але десь там далеко, у невiдомих нетрях, вона вчула сигнал, знак. I злiсть iз того дня крапля по краплi стала заливатися у її жили i серце. Чакос поклав руку їй на колiно, Серафима не вiдсунулася. Тiльки сказала:

- Щоб я бачила це востаннє.

Але це її збудило. Збудило настiльки, що хотiлося лягти вiдразу тут на сидiннi. I вона зрозумiла, дивлячись на струнку, зелену, з сизим вiдливом траву, що Чакос ворог. Несподiвано для Чакоса, вона попросила, щоб вiн зупинив авто, i пiшла у цю високу траву. Вона зайшла по пояс, втягуючи розкриллями нiздрiв гiркий i п'янкий запах. Потерла долонями. I - бiлий спалах в головi. Серафима радiсно усмiхнулася. Руки незнайомця, запах полинi i противний дух Чакоса. Вона пiдняла вгору руку й впала спиною у траву. Чакос стояв, насупивши кошлатi брови, курив рвучко, дуже швидко курив, однiєю рукою вiдганяючи мошкару. У кишках у нього перекручувало, пiд ложечкою смоктало: жах присiв на його плечi. Чакос спересердя сплюнув, i вирiшив, що обов'язково поговорить з шефом. Вiн не помiтив, як з полину на нього дивляться два срiбних озерця, двiйко очей - ясно, реально i страшно.

8