Серафима

Шум на вулицi трохи його заспокоїв. Чакос ткнув сигарету в рота. Потiм рвучко витягнув мобiльник i подзвонив:

- Слухай. Тодi Хруст повинен бути в курсi? А?

- Напевне. Що ти вiд нього приховаєш, - була вiдповiдь.

- Тодi старигань грається з вогнем, - пробурчав Чакос бiльше для себе.

- Так, i ще одне, - прошипiло в трубку. - Я забув тобi сказати: ми там знайшли купу всiляких колб, склянок рiзних. Ну ти розумiєш. Напевне, Реус переганяв наркоту зi своєю пасiєю. А мо' вони рулили разом з Калєкою.

- Дiла, - сказав Чакос i вирубив трубку.

13

Те, що Серафима жива, для Север'яна не було несподiванкою: людина, яка в життi переважно спiлкується з покiйниками i має справу з їхнiми нутрощами, навряд чи здивувалась би чомусь у цьому свiтi. Проте Север'ян вбачав у цьому логiчне продовження своїх пошукiв. Вiн дивився, як Кiбець запихає до рота шоколаднi плитки, нервово курив, поправляючи окуляри. Нарештi Кiбець доїв i поляскав себе по пузi долонями. Север'ян терпляче очiкував. Пiшов дощ, важкi краплi гухнули по жестi. Кiбець утягнув голову в плечi й посiк очима навсiбiч, показуючи, що йому страшно. Крiзь вiкно було видно шматок неба, частину пiрсу й дамби. Сплюнувши, Север'ян звiвся на ноги, погрозливо насупився.

- Ну, i коли ти бачив їх? - вiн ткнув пальцем у фотокартку i подумав: а нащо воно йому. Вiн що, детектив, щоби розшукувати цю малохольну iдiотку по всьому свiту? Але якийсь паскудний голос, липкий i обридливий, проскавучав з кутка, що це треба, i нiхто окрiм нього це не зробить. Аби токсиколог був набожною людиною, то напевне б перехрестився. I тут Кiбця прорвало. Вiн пускав соплi i розповiдав.

14

Нарештi вiдбулося. Терпкий запах соняшникового насiння, гул вiтру погорi оранжереї, усмiхнене обличчя Лєри з блазенськi опущеними кутиками очей i слоїк, повний слоїк брунатної рiдини. Усе це - як колiр Лєриних очей, як її чистий подих iз запахом соняшникового насiння. А надворi синiй холод, вiтер i зима. Нiздрi Серафими тремтять. Вона пiднiмає догори на долонi слоїк, пiд блiде сонце. Нарештi це вiдбулося.

- У тебе зараз жовтi очi, - сказала Лєра, i усмiшка розбiглася ї обличчям тисячами зморшок.

- Справдi? - i напевне, Серафима зараз нiчому не здивувалася. I це, напевне, була її перша й остання помилка.

- Тут тебе якийсь божевiльний запитував, - сказала Лєра. - Такий прикольний! - Лєра розсмiялася, дзвiнко, як могла, i впала спиною на гамак.

- Менi щось холодно, - сказала Серафима, обережно опускаючи слоїк з темною рiдиною i подивилася крiзь нього на свою подругу.

- Зима. Тому й холодно, - Лєра закурила. - Я, напевне, навеснi вийду замiж.

Серафима нiчого не сказала. Стиснула губи, поставила слоїк на стiл. В оранжереї стояв запах хризантем i орхiдей. Троянди не вродилися. Найдивнiше - троянди, - подумала вона i в задумi обiйшла гамак.

- Саме час. Саме час. Саме час, - повторила вона i заглянула у теплi карi очi Лєри. - А як виглядав той чоловiк?

Лєра зробила губи дудочкою. Потiм ткнула туди сигарету. Витягнула голову i протягнула обличчя до Серафими. Але Серафима не зробила вiдповiдного руху - лише клацнула запальничкою i провела вогнем у себе перед очима.

- Холодно, - знову повторила вона i сама здивувалася, бо дiйсно вiдчула псячий холод, що заповз у самi кiстки, у нутрощi: нарештi це вiдбулося, а ця iдiотка навiть не цiкавиться, що вона i якою цiною досягла цього, а може вона заздрить? Фактично, життя для Серафими вже нiчого не важило: анi своє, анi Хруста, анi Лєри. Вона, як мураха, пройшла тяжкий шлях, наослiп пiдбираючи iнгредiєнти, i це нiкого не цiкавить. Її, певне, вважають за дурну, провiнцiйну iдiотку.

- Як виглядав цей чоловiк? - майже прошипiла вона.

- Ну, в чорних окулярах. Iз зеленим обличчям. У потертiй джинсовiй куртцi. Вiн подiбний до бомжа. Смердiв весь. Ось, - ображено сказала Лєра i крiзь пальцi подивилася на подругу. За головою Серафими свiтило синє зимове сонце. Вiд запаху орхiдей паморочилось у головi. Лєрi зробилося нудно й моторошно. Вона сама собi пiдкурила, дмухнула димом. Зiскочила i, погойдуючи стегнами, подалася до виходу.

- Нам пора. Поїхали, якщо бажаєш, - сказала.

- Нi, я ще лишуся, - Серафима втомлено опустилася навшпиньки. - Я зателефоную.

- Атож. На тому тижнi.

Серафима клацнула запальничкою. Раз, другий - чуже життя має тiльки формальне значення, коли справа стосується власного.

Вона поглянула на Лєру, але сонце свiтило в очi, i перед нею стояла темна постать.

15

Ось так жiнки пiшли уздовж берега, а за ними - вiн: Кiбець все показує, а не розповiдає. I Север'яна це розсердило. Його мутило вiд запаху сечi, шоколаду, i давно не митого тiла. Запах гнилих водоростей, шум хвиль, що бились об пiрс. Вiн ухопив за плече Кiбця, i крикнув йому над вухо:

- Ти говори людською мовою, виродку!