Серафима

Через мiсяць вони повернулися, i на неї напала нудьга. Серафима знову втратила цiкавiсть до Лєри, до чоловiка й нидiла в оранжереї - серед квiтiв i у своїй маленькiй лабораторiї, що її там обладнала. Потiм усе втратило для неї доцiльнiсть - коли мисливець заганяє жертву, вiн нi про що iнше не думає.

Хруст нiчого не запiдозрив. Чакос зайнявся поточними справами, а тому i хвилюватися Серафима перестала.

17

Туман тече стiнами будинкiв - повiльний i рiдкий; вiн сповзає стiнами у велетенськi стакани дворiв. Серафима лежить на диванi i дивиться блок реклами: вiд зубної пасти до презервативiв. Тiльки так вона почувається в безпецi. У неї до тисячi дискiв. Попiльниця забита недопалками, гуде кондицiонер, але вiн не витягує противного запаху ментолу. У Хруста з'явилися першi ознаки: вiн погано спить, у нього кошмари. Отрута невiдчутно i повiльно заповнює кожну клiтину його органiзму. Серафима рахує днi, ставлячи хрестики на календарику. Подумки вона прораховує кожного дня зранку, скiльки їй повинно лишитися пiсля його смертi. Це займає її найбiльше. Зараз це ставало реальнiстю, єдиною точкою її виходу, метою цього незрозумiлого життя. А коли мозок утомлювався, вона знову переглядала рекламнi ролики, курила сигарети i мрiяла. Мрiї однi й тi самi. З дитинства. I, якщо вiдверто, - вона хотiла бути, як i всi. Серафима не любила жорстокостi, не любила фiльмiв про насильство, не читала книжок, окрiм специфiчних про лiкарськi й отруйнi рослини. Iнодi сцена насильства викликала у неї iстерику. Але вона любила порнографiю - чорно-бiлу. Це давало їй натхнення.

Потiм, несподiвано для себе, вона почала писати вiршi. Банальнi й простi. З граматичними помилками. Круглими, школярськими буквами. «Сонце свiтить, квiти пахнуть, а коханий мiй не прийде. О коли його побачу. I напевне так загину.» Iнодi її писанина була не в мiру сентиментальна - така Серафимi подобалась найбiльше. Про її поезiї не знає нiхто. Ночами на неї находить i вона не спить. Вона останнiх два мiсяцi не може спати без пiгулок. Запиває завжди склянкою коньяку, i тодi все пропадає - у чорному проваллi. Їй майже нiчого не сниться. На неї находить щось, вона гола ходить кiмнатами, жбурляє речi, шматує одяг, а потiм знаходить себе зранку (так, саме знаходить) з подряпаними руками i довго дивиться у дзеркало. Прийнявши ванну, випивши кави, вона повiльно прибирає гармидер, сiдає i дивиться у двiр на ядучий березневий туман. Тодi вона й думає про того чоловiка з дивним обличчям i нiжними випещеними руками. I це для неї насолода. Вона починає мрiяти: як вiн рятує її вiд пожежi, вiд бандитiв, вiд Хруста. Не вистачало лише тапера - на додачу до її мрiй.

18

Хруста поклали до лiкарнi. У нього зробилося пергаментним обличчя, вiн марив, i лiкарi сказали, що печiнка у бiзнесмена розкладається швидше, нiж м'ясо на сонцi. Це був квiтень мiсяць. Якраз Лєра вийшла замiж. I того дня, коли сонце жовтком бовталося у колодязiв дворiв, Серафима прокинулася рiвно о дванадцятiй годинi: у поту, зi сверблячкою мiж ногами. Вона випила трохи абсенту, прийняла ванну. I, стоячи бiля дзеркала, вона побачила себе, своє вiдображення, мовби з потилицi, знову. I та, друга вона, повiльно кудись йшла, туди, у глибiнь - синю i страшну. Вона повернулася й пiшла.

На вулицi її злякало сонце i тлумище людей. У вухах лящало. Сонце гуло в небi, вiдбивалося у вiкнах. В авто вона трохи прийшла до тями, але всю дорогу до оранжереї не могла опанувати себе. Спочатку думала про Лєру, але пiд'їжджаючи, зрозумiла, що справа в iншому. I це стосувалося Хруста. В оранжереї вона знайшла течку з адресами, iменами людей, копiями iсторiй хвороб. Треба було дiяти. Переписавши дуже старанно все, що було потрiбно, на папiрець олiвцем для креслення, вона поїхала до чоловiка. I умовила його зробити пересадку печiнки. Це був єдиний спосiб вiдтягнути час. Вона сама не розумiла, для чого, але була певна - так потрiбно.

Виходячи, вона зiткнулася з Чакосом i доктором Юркевичем, особистим лiкарем Хруста. Високий чоловiк з чорною борiдкою, горбоносий, iз обличчям зеленим вiд геморою й iнших хвороб. Тобто - усiма ознаками гульвiси, селадона. Доктор пiдторговував морфiєм i ледь не потрапив до в'язницi. Хруст допомiг йому, i упродовж десяти рокiв Юркевич, чи не найкращий спецiалiст в столицi, зробився другою тiнню бiзнесмена. Юркевич полюбив Серафиму вiдразу. Називав не iнакше, як «лапочка» i «сонечко». Гречно цiлував їй руку, iнодi цiлував в щоку, i Серафимi це подобалося, виходило так, нiби щось їх пов'язувало.

- Як вiн там? - поцiкавився доктор, затуляючи своєю недолугою постаттю Серафиму вiд Чакоса: вiн не терпiв його.

- Погано. Вiн погодився на пересадку печiнки, - вiдповiла Серафима, намагаючись розгледiти через широке, гостре плече доктора, обличчя Чакоса.

- У вас, лапочко, буде час? Менi з вами треба поговорити, - доктор поцiлував руку Серафими. - Скажiмо, через годину.